Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

- Тепер ми знаємо про ваші плани, і ти більше не заважатимеш.

Після своїх слів він зник разом із чаклунами.

Конодар, важко дихаючи, вбіг на галявину, де лише кілька годин тому вони з Асілією так мирно відпочивали. Оглянувши поле битви, він зрозумів, що дівчині довелося несолодко. Витоптана земля, зламані гілки та кущі, розкидані речі. Він покликав Асілію. Відповіді не було. Конодар підняв її плащ і притис до себе. У цей момент почувся стогін десь праворуч. Хлопець кинувся туди.

Побачивши Асилію, що лежить на землі, він підбіг до неї і впав навколішки. Піднявши її ліву руку, він побачив під нею туніку з величезною кров'яною плямою. Не роздумуючи, Конодар зірвав із себе куртку і притис до рани. Потім він підняв дівчині голову і промовив:

         - Асіліє, люба, тримайся!

- Ко-Конодар?

- Тримайся я ... я ... я врятую тебе.

- Ти нічого... не зможеш зробити.

- Треба щось вигадати. Я придумаю. Потерпи трохи. - Хлопець розумів, що дорога кожна хвилина і необхідно терміново щось зробити, знайти допомогу. Але він не міг залишити Асилію одну в такому стані. І тому лише дивився на її бліде обличчя.

- Н-не треба... Іди... Вони повернуться, коли зрозуміють... - Асілія закашлялася, намагаючись з останніх сил казати ковалю щось.

- Асіліє, я люблю, люблю тебе! Не залишай мене одного, благаю, не залишай! Закричав юнак і з його очей потекли сльози.

- К….К..Конодар. - Ледве чутно промовила ельфійка і обм'якнула в його руках.

Міцно притиснувши Асілію до себе, Конодар почав хитатися разом з нею, як у трансі. Перед його поглядом одна за одною пропливали картинки, як вона сміялася, як говорила з кущами та деревами, як трепетно та з любов'ю зашивала свій плащ. Йому здавалося, що час завмер. І навіть коли почав кропити дрібний дощик, юнак не помічав нічого. Коли дощ почав посилюватися, Конодар нарешті вийшов із заціпеніння і, вкриваючи Асілію від великих крапель її плащем, раптом відчув під рукою слабкий пульс. Не вірячи своїм відчуттям, юнак припав вухом до грудей дівчини, і коли до нього долинули слабкі, але чіткі, удари, підбадьорився. Конодар підняв Асилію на руки і вирушив до Нікеля якнайшвидше.

Небо було затягнуте темними, як ніч, хмарами. Дощ то посилювався, то майже зовсім переставав іти. Пробиратися через зарості з ношею на руках було дуже складно, але Конодар уперто йшов уперед, періодично прислухаючись, чи стукає серце дівчини. Несподівано ліс закінчився, і юнак вийшов на широкий лужок. На відміну від сирого, але тихого лісу тут царював сильний вітер. Дощ перестав. До Нікеля залишалося зовсім трохи. Там точно можна знайти того, хто зможе допомогти.

Коли Конодар зробив перший крок у бік міста, тонкий промінь світла прорвався крізь густу завісу і висвітлив його та Асилію. І раптом яскравий спалах обпік йому очі. Коваль побачив Асилію, що випромінює світло, і це шокувало його. Нічого подібного він не тільки не бачив, а й ніколи не чув про подібне. Поступово сяйво згасло. Конодар дбайливо поклав ельфійку на землю. Тільки він зробив це, як вона різко розплющила очі, сіла і спитала:

- Де мій плащ? Від несподіванки Конодар сів на землю.

- А.. Асілія? – Тремтячим голосом запитав хлопець.

- Де мій плащ? - Не вгамовувалась ельфійка.

З хвилину Конодар просто дивився на неї. «Напевно, вона не зовсім у своєму розумі, раз тільки про плащ запитує. Чи це ельфи такі? Адже люди зазвичай цікавляться, де вони, як потрапили у певне місце, ну чи хоча б цікавляться, що взагалі трапилося? Може я просто ще сплю..» - думав про себе хлопець, намагаючись зрозуміти чи він бачить сон, чи все-таки така реальність. Але потім його начебто прорвало.

- Господи, я так злякався, мені здалося, що втратив тебе! Я не знав, що робити, кого шукати, а тут ще твоя місія. Ти жива! Це неймовірно! Диво, просто якесь диво! І тут Конодар кинувся до неї з обіймами і силоміць притиснув до себе.

- Ой пробач, пробач, твоя рана!

Асілія мовчки підняла підлозі туніки, і обидва побачили, що рана затяглася повністю. Конодар знову глянув на дівчину і прошепотів:

- Неймовірно! І знову обійняв її.

- Та зрештою, де мій плащ? Ти що, втратив його чи чаклуни вкрали? – Почув він і засяяв. Значить з нею все гаразд, якщо вона пам'ятає і його і цих клятих чаклунів. Але вголос усе ж спитав:

         - Чому ти так дбаєш про свій плащ?

         - Ну… він мені дорогий як пам'ять про рідний будинок.

- Ага. Десь я це вже чув. Він тут під тобою. Асілія опустила очі вниз і сказала: - Цей плащ має особливе значення. Ти скоро все побачиш сам. Конодар допоміг ельфійці підвестися, підняв плащ і накинув його на плечі. Потім ще раз обійняв Асілію. Вона відповіла йому тим самим.

- А.. Асіліє, але як же.. як же твоя рана змогла так швидко зажити? І що то було за світло? - Запитав хлопець нарешті випустивши супутницю зі своїх обіймів.

- Якщо під час битви ельфа ранять і він буде при смерті, то потрібно винести його на сонячне світло і тоді його магічна енергія вбере сонячне сяйво і рана загоїться. Але це потрібно робити протягом декількох хвилин, поки душа не покинула тіло. - Сказала дівчина поклавши долоню на свої груди, важко видихнувши. "Якби не він.. якби не його допомога, все могло піти під укіс.. Знав би ти Конодар як я вдячна тобі зараз.." - подумала про себе дівчина, піднявши очі на юнака. - Це одна з таємниць ельфійського народу, але ти гідний того, щоб знати це. – Посміхнувшись, сказала ельфійка.