Читати книгу - "Сяйво світів, Алюшина Полина"

Через 3 дні нитки були готові. Хазяїн дав їм кілька мотків кленової нитки із найкращої першої партії. Проводячи їх на ганку своєї лави, він сказав дивну фразу:

- Ілюдибудутьгіднііельфипідкоряться. Н-е-х-а-й-в-а-м-з-а-в-ж-д-и-с-у-п-р-о-в-о-д-ж-у-є- у-д-а-ч-а. І коли Асилія з Конодаром з вдячністю покидали його житло-склад, непомітно змахнув сльозу своєю маленькою долонькою.

Сонце стояло ще високо, коли молоді мандрівники дійшли розвилки. Асілія всю дорогу йшла із задумливим обличчям. Вона не могла повірити в те, що Конодар так терпляче чекав. За всі три дні він не тільки не згадував про її плащ, хоч і був проти того, щоб йти за нитками, але ще й працював невтомно, навчав її володіння мечем і весь час був милим і веселим. Асілія різко зупинилася, схопила Конодара за сорочку і силоміць потягла до себе. Хлопець переполошився і мало не закричав:

- Асіліє ти чого це? - Тільки він встиг це вимовити, як вона поцілувала його в щоку і відразу різко відштовхнула. Опустивши очі, Асілія тихо й боязко промовила:

- Це тобі за те, що ти так терпляче чекав. З цими словами вона кинулася вперед, ховаючись від очей Конодара свої червоні щоки. Хлопець продовжував стояти як укопаний. Він не міг збагнути того, що зараз сталося? Чи може бути, що він подобається Асілії більше, ніж попутник або навіть друг? Або за час спілкування з людиною ельфійка почала проявляти себе по-людськи і справді просто подякувала йому? На ці відповіді юнак так і не зміг знайти відповіді, а щоб не втратити дівчину поспішив за нею.

Далі за розвилкою знову починався ліс. Місця тут були нехожі, дикі. Але завдяки тому, що для Асилії будь-який ліс – рідний дім, вони легко знаходили стежки, щоб обійти завали, і галявини, щоб відпочити. Рано-вранці четвертого дня шляху непролазним лісом, закінчивши останній шов на плащі, ельфійка голосно промовила:

- Готово!

         - Що готове? - Запитав юнак прокинувшись.

– Плащ. Я його зашила! А ти навіть не сподівався на це! – Пробурчала ельфійка насупившись.

         - Гаразд, гаразд, визнаю, я був не правий. – Сказав Конодар, потягнувшись. За кілька хвилин він спитав: - Асілія, а чому ельфи не приходять на людські землі?

- Тому що всі ельфи вважають, що люди егоїсти, і такі ж злі, як і чаклуни. А ще тому, що ви будете сміятися з наших вух. І те тільки через те, що вони великі!

- А як на мене, то вони милі. - Зі смішкою в голосі сказав Конодар грайливо усміхнувшись, і подивившись на Асилію.

Дівчина здивовано подивилася на нього і, червоніючи, пішла думками в себе. Незважаючи на те, що були ще ранні сутінки, у юнака голосно забурчало в животі. Конодар підвівся і зіщулився від холоду.

- Їсти хочеться. Принесу я дров для багаття. Ще раз потягнувся, накинув куртку і зник у лісовій зарості. За кілька хвилин Асилія почула хрускіт гілки.

- Конодар? - Запитала вона, насторожившись, але ніхто їй не відповів. Знизавши плечима Асілія встала і озирнулася. Тут вона знову почула хрускіт. Тільки цього разу набагато ближче. Ельфійка заплющила очі і почала прислухатися.

Тим часом Конодар, збираючи хмиз, почув крик про допомогу десь у гущавині. Він подивився в бік де була його супутниця, але все ж таки вирішив, що зволікати не можна. Життя дитини могло висіти на волосині, хто знає які тварини мешкають у цьому непролазному лісі? Хлопець обсмикнув свою куртку і кинувся туди, куди долинав крик. А в Асилії почалися проблеми. Десять чаклунів вийшли з-за дерев, злісно сміючись і оточуючи ельфійку. Серед них дівчина побачила того чаклуна, що порвав їй плащ. Він дивився на неї зі злісною усмішкою.

- Я ж казав, що ще не скінчив з вами! Тепер твій дружок тобі не допоможе!

- Що ти з ним зробив? – Огризнулася Асілія.

         - Незабаром дізнаєшся, але ти б краще хвилювалася за себе. Ловіть її хлопці! Один із чаклунів спробував накинутися на неї ззаду, але вона відстрибнула, зробила перекид по землі, одночасно схопивши свій лук і розкривши його однією рукою, тоді як іншою дістала заховану у високих чоботях стрілу. Схопившись на ноги, вона застрелила нападника.

         Подивившись на вбитого побратима чаклуни заревіли і разом накинулися на Асілію. Перетворюючись на диких звірів і кидаючи в дівчину шквал із магічної матерії, вони буквально зводили нанівець усі її спроби відбити удари. Вона ледве встигала відвертатися від магічних сфер, при цьому намагаючись захистити себе від іклів та пазурів. Їй насилу вдавалося втримати в руках сумку з посланням, яку вже помітили злі хижаки. Асілія зрозуміла, що сама не впорається, і почала звати Конодара. У самій гущавині лісу, куди завів голос допомоги, Конодар чудом почув слабкий крик ельфійки. Він тут же зрозумів, що це ретельно продумана чаклунська пастка, розвернувся у зворотному напрямку і кинувся якнайшвидше на допомогу Асилії.

Охоплена щільним кільцем магії та чаклунами, дівчині нічого іншого не залишалося, як перестрибнути через цю огорожу та бігти. Раптом із заростей навперейми ельфійці вискочив вершник, закутий у чорні лати верхи на чорному коні. На його кірасі сяяв золотий лев, що носив корону на своїй пухнастій голові. З-під чорного забрала на Асилію дивилося одне око, що горіло червоним вогнем. Вершник дістав меч і стрімко полетів на Асілію. Але як би швидко не бігла ельфійка, через кілька мить вершник наздогнав її і пронизав бік клинком. Асилія з глухим стоном звалилася на землю. Вершник підняв сумку і сказав: