Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

Цього ранку я сів, схрестивши ноги, на Хідник у Другій Північній Залі зі своїм Щоденником і Покажчиком. Відколи я востаннє здійснював цю роботу, сталося чимало.

Я зробив запис у Покажчику:

Пророк, його поява: Щоденник № 10, стор. 148-152

Зробив іще один запис:

Пророцтва про пришестя 16: Щоденник № 10, стор. 151-152

А тоді перечитав слова Пророка стосовно особистостей Мертвих і зробив запис:

Мертві, деякі можливі імена: Щоденник № 10, стор. 149, 152

Заходився робити записи про окремі імена. Під літерою «І» написав:

Італієць, симпатичний, молодий: Щоденник № 10, стор. 149

Коли я наполовину записав ім’я Стена Овендена (під літерою «О»), мені впав у око один пункт вище.

Овенден, Стенлі, учень Лоуренса Арна-Сейлза: Щоденник № 21, стор. 154. Див. також: Зникнення Мауріціо Джуссані, Щоденник № 21, стор. 186—7

Я був приголомшений. Ось він. Стенлі Овенден. Уже в Покажчику. І все ж його ім’я, коли Пророк вимовив його, геть не видавалося знайомим.

Я перечитав запис у покажчику.

Зупинився. Дивлячись на нього, я розумів, що тут щось дуже дивне. Але ця дивовижа була така дивна, така незбагненна, що мені було важко зв’язно про неї думати. Я бачив дивовижу на власні очі, та не міг осмислити її розумом.

Щоденник № 21.

Я написав Щоденник № 21. О Світе, чому я це зробив? Це було абсолютно безглуздо. Щоденник, у якому я пишу зараз (як я вже згадував), — це Щоденник № 10. Щоденника № 21 немає. Щоденника № 21 і бути не могло. Що це означає?

Я окинув поглядом решту сторінки. Більшість записів під літерою «О» були про Однодумця. Їх було чимало, хоча цього і слід було очікувати, позаяк він єдина людська істота, крім мене — а також, ясна річ, Пророка й 16, але про них я знаю дуже мало. Я побачив, що є давніші записи на інші теми. Вони були такі ж дивні, як запис про Стенлі Овендена. Зосередившись на них, я відчув таке саме небажання сприймати те, що бачать очі. Тим не менше, я примусив свої очі це побачити, примусив розум замислитися про це.

Оркнейські острови[12], плани на літо 2002 р.: Щоденник № 3, стор. 11—15, 20—28

Оркнейські острови, археологічні розкопки: Щоденник № 3, стор. 30—39, 47—51

Оркнейські острови, Несс Бродґара[13]: Щоденник № 3, стор. 40—47

Область невизначеності: Щоденник № 5, стор. 134—35

О’Кіф, Джорджія[14], виставка: Щоденник № 11, стор. 91—95

Осторонь мейнстриму, психіатрія, див. Р. Д. Ленґ[15]

Осторонь мейнстриму, філософія: Щоденник № 17, стор. 19—32; див. також Дж. В. Данн[16] (серіалізм), Овен Барфілд[17], Рудольф Штайнер[18]

Опінії аутсайдерів, ставлення в різних системах знань і вірувань: Щоденник № 18, стор. 42—57

Осторонь мейнстриму, література, див. Фанфікшн

«Осторонь», Колін Вілсон[19]: Щоденник № 20, стор. 46—51

Осторонь мейнстриму, математика[20]: Щоденник № 21, стор. 40—44; див. також Шрініваса Рамануджан[21]

Осторонь мейнстриму, мистецтво[22]: Щоденник № 21, стор. 79—86

Згадки про інші Щоденники, яких не існує! Щоденники 11, 17, 18 і 20. Щоденники 3 та 5, ясна річ, існують, тож ті записи достеменні. От тільки… от тільки… Що більше я на них дивився, то більше підозрював, що ці записи стосуються не моїх Щоденників 3 та 5, а якихось інших. Записи було здійснено ручкою, якої я не впізнавав. У ній чорнило було тонше, рідкіше, а кінчик — ширший, аніж у будь-якої ручки в моїй власності. А ще річ у самому почерку. Почерк, безсумнівно, був мій, але дещо відрізнявся від того почерку, яким я послуговуюся зараз. Трохи округліший і ширший — словом, молодший.

Я пішов до Північно-Східного Кутка й видерся до Статуї Ангела, що зачепився за Трояндовий Кущ. Дістав свою брунатну шкіряну сумку. Вийняв із неї всі Щоденники. Їх було дев’ять. Усього дев’ять. Я не знайшов іще двадцяти, яких не знати чому не помічав до цієї миті.

Я ретельно оглянув Щоденники, особливу увагу приділяючи обкладинкам і записаним на них номерам. Мої Щоденники чорні, а номер на кожному з них я записую білою гелевою ручкою внизу корінця. Я з великим подивом виявив, що перші три Щоденники спершу мали інші номери. Вони були позначені номерами 21, 22 та 23, але хтось видряпав першу цифру «2» й перетворив їх на 1, 2 та 3. Видряпав неідеально (гелеве чорнило важко стирається), і я досі міг розгледіти примарний силует цифри «2».

Я посидів, намагаючись це осмислити, та не зміг нічого про це надумати.

Якщо Щоденник № 1 (мій Щоденник № 1) спочатку був Щоденником № 21, то в ньому мали б бути два записи про Стенлі Овендена. Я взяв його, розгорнув і дійшов до сторінки 154. І ось, будь ласка. Запис було датовано 22 січня 2012 року. Він мав заголовок: «Біографія Стенлі Овендена».

Стенлі Овенден. Народився 1958 року в Ноттінґемі, Англія. Батько — Едвард Френсіс Овенден, власник кондитерської крамниці. Ім’я та рід занять матері невідомі. Вивчав математику в Університеті Бірмінґема. Розпочав дослідження в аспірантурі 1981 року. Того ж року відвідав одну зі знаменитих лекцій Лоуренса Арна-Сейлза: «Забуте, лімінальне, трансгресивне та божественне»[23]. Невдовзі Овенден покинув математику та почав здобувати докторський ступінь з антропології в Манчестерському університеті під керівництвом Арна-Сейлза.

На цьому перший запис добігав кінця, тож далі я перегорнув на сторінку 186, до запису під заголовком: «Зникнення Мауріціо Джуссані».

Улітку 1987 року Лоуренс Арн-Сейлз орендував фермерський будинок під назвою «Казале дель Піно»[24] за двадцять кілометрів від Перуджі. З ним туди поїхали найулюбленіші його учні (його внутрішнє коло): Овенден, Баннермен, Г’юз, Кеттерлі та Д’Аґостіно.

У цій групі почали виникати конфлікти. Арн-Сейлз почав дуже гостро реагувати на будь-які зауваги чи запитання, що вказували на недостатню відданість мовця його «великому експерименту». Всякий, хто наважувався його розпитувати, наражався на безжальний розбір усіх своїх огріхів, особистих і академічних. Тож більша частина групи зберігала дипломатичне мовчання, але Стенлі Овенден, украй нечутливий до почуттів інших, продовжував висловлювати сумніви в їхній діяльності. Талі Г’юз, заступившись за Овендена перед Арном-Сейлзом, також наразилася на добрячий виплеск його жовчі. Атмосфера в «Казале дель Піно» ставала дедалі