Читати книгу - "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"

Котом бути краще

Інколи подивишся на цей світ тверезими очима і відразу стає зрозумілим, чому Господь людину створив в останню чергу. Ну самі задумайтеся, кого швидше згадаєш – того хто серцю любий, дорогий, чи того на кого, як горді горці кажуть: «плєват хатель». А це вигнання з Раю? Що вже такого зробила та нещасна Єва? Ну з’їла яблучко. До речі, не все, як добра, чуйна жіночка, поділилася з Адамом. І за одне яблучко вказати на двері? Хіба з тими, кого любиш, так чинять? І мало того, що виставив з Раю, так ще й ярличками обвішав –  «культура», «мораль», «сором». От спробуй і виживи, живому організму.

Інша справа коти… ось кого насправді любить Господь. Недаремно давні єгиптяни, (правда, і в наш час таких валом), бачили в них божество і били лобом об підлогу, поклоняючись їм. Ні, ну ви самі придивіться всі тваринки в господарстві несуть якусь користь: корівка дає молоко, свинка сальце, курка яйце, коняка оре, собака (друг людини) служить в усіляких службах, або на ланцюгу, або просто: «поряд, я сказав».

А котяра? Воно ж днями по меблях тільки шерсть розносить. Спить скільки хоче, «мінує», як невловимий месник, де хоче, ходить будь-де, будь з ким, будь-скільки, і коли приходить з запахом валер’янки, то його ніхто не запитує, де це він шлявся і чому від нього так несе, а просто погладять по голівці і дадуть тільки котлету, бо він, бачте, гарнір не їсть. Бо хижак. А мишей ловить? Мишей? Купимо протрави. А я, що не хижак? Я також м’яса хочу! Жери гарнір, і більше двох котлет зась, бо м’ясо дороге. І так майже в усіх випадках життя.

От наприклад – весна, все цвіте, все буяє, і в твоєму організмі в штанях також, тестостерон пагін пускає. Ну, звісно, ти помічаєш самочку свого виду, підходиш мовляв: «Привіт, ви така гарна жіночка, я також зранку в дзеркало дивився, а на дворі весна... Може, підемо чи до мене, чи до вас, а можна і взагалі... в кущі, чаю попити?». І у відповідь – ляп!.. Добре, що не по морді: «Хам! Я не така, як всі!».

Ти з того сорому, на весь фейс, включаєш «червоний», щоб поступались дорогою, біжиш куди очі бачать, шукаючи логіку, — де ж ті всі, якщо всі не такі, як всі, і геть не чуєш, що ця дама гукає тобі в спину: «Мужчина, куди ж ви? Я ж не дала вам свій номер телефону!». По дорозі ти бічним зором помічаєш, як той самий котяра без дозволу і сорому у всіх на очах, зі своєю кицькою... на заздрість всім, і плювати він хотів на рамки моралі.

По дорозі ти купуєш якогось чебурека без родословної, щоб заїсти цей стрес, сором і хвилювання. Потім, трохи оговтавшись, десь через годину, розумієш, що твої шлунок, підшлункова і кишківник прийняли спільне рішення довго не затримувати чебурек, бо так і не дійшли згоди, хто ж він за паспортом. І знову квест. Знайти одразу в місті туалет можна тільки на залізничному вокзалі, або автостанції, а якщо ти десь далі то... «Хьюстон, у нас проблеми». Ну добре, там «по-маленькому», десь якийсь скверик, завулочок, (в ліфт не ходіть, там електрика!), а тут зась, тут по-тихому не вийде. В квартиру чиюсь зайти не можеш, бо сором за ноги держить. Напруга, як у бомби перед вибухом... І тут на твоїх очах... Котяра! Він без всякого сорому закладає «міну» прямісінько в пісочницю на дитячому майданчику і червоніє, тварюка, хіба, що від натуги. І цього не побачиш, бо морда в шерсті. А потім ще демонстративно все це загребе лапою, мовляв: «Хай тепер у цьому лайні твої дитинчата порпаються», — підніме хвіст і, як нічого й не було, піде у своїх справах.

Ні, котом, однозначно бути краще.