Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Емілія.
Доки чоловіки, а саме мій батько і, як Ви вже встигли зрозуміти - батько Марка, тиснуть один одному руки, я все ще тупцюю ззаду.
Зараз я знаходжусь в великій гостьовій кімнаті разом з батьком, Оксаною Михайлівною, Віктором Івановичем, маленькою дівчинкою років 7-8 і звичайно Марком, як це я про нього та забула!
Реакція Марка при погляді на мене не забарилася. Перша стадія - переляк та шок! Спочатку він зблід, а очі округлилися. Друга стадія - прийняття, його обличчя заціпеніло, а брови зійшлися на переніссі. Третя стадія - заперечення, почав йорзати на кріслі в якому до моєї появи встиг облаштувати собі зручне місце, і на всяк випадок, дістав ключі від автівки. Потім поглянув на своїх родичів, гірко зітхнув, пригадавши, що тут не сам, а швидше за все ще й кермував саме він. Зробила висновок з втомленого вигляду та по зв’язці з ключами. І нарешті - прийняття, підняв очі до неба, тільки й того, що не перехрестився. Нарешті зрозумів, що найближчі три дні по тихому звідси втекти не вийде!
Напевно запитує у вищих сил за що йому таке. Так я відповім… незабаром! Це все за його неодноразові образи, зверхнє поводження і переслідування.
Тож, краще любчику, не потрапляй мені знову на очі, а то карма ще якоїсь капості підкине. Ну, а якщо не карма, так я точно… від щирого серця насиплю в обидві жмені!
- Вітаю всіх! - проспівала я і вийшла з тіні.
- Добридень! - першою обізвалася матір Марка. На відміну від свого сина, не поспішала розглядати мене чи дивитися прямісінько в очі.
- Тітко Оксано-о! - почувся протяжний тоненький дитячий голосок поряд з нею.
- Що? - тихо запитує жінка, але відлуння в кімнаті досить суттєве, чути, як у церкві.
- А тьотя клоун з цирку? Вона надме мені кульку? - шепоче дівчинка, але чують всі.
“Ох ця дитяча безпосередність. Сама така була в її віці!”
- Ні, дитинко! У тьоті є лише цукерки! - дістаю з своєї сумочки, яка бовтається через плече, пакунок з антистресовими льодяниками і протягую їх дитині. - А кульку тобі Марк надме.
Марк супиться після моїх слів ще більше, і стає схожим на сича.
- Що? Такого? - знизую плечима, спостерігаючи за ним. - Не ті кульки? Яка прикрість!
- Вибач, мила! Дядько Марк витратив всі свої кульки на іншу біляву дівчинку!
“А ось і здивування на його обличчі… Звідки ж то я знаю про біляву подругу? Змусила когось за ним шпигувати? Маю дар передбачення? Спадкова відьма?”
Марк.
Я міг очікувати будь якої підстави від татуся, але точно не такої!
Думав, він відмовився від цієї безглуздої звідницької ідеї, ще в той самий вечір коли вперше побачив цю пришелепкувату Емілію.
Бач ні!
А так солодко співав: “Поїхали з нами! Сім'єю! Порибалимо разом! Проведемо час! А коли повернемося в Київ допоможу з твоїм проектом! Знайду потрібних людей, підкину грошенят…”
Як я міг на це все повестися вдруге?
Думаю, що без Інки теж не обійшлося. Ще та історія я Вам скажу! Так от, моя маже вже колишня подруга, коли зрозуміла, що я ось-ось зістрибну з гачка, взялася за мою матір. Взнала який салон вона відвідує і наче ненароком з нею пересіклася.
“Ой, Вам так пасує нова зачіска? А мені? Так хочу порадувати свого майбутнього нареченого! Правда він у мене гарний! Я так його кохаю!”, - і фоточку на телефоні прямісінько під носа моїй маман.
Матір три дні зі мною не розмовляла, напевно від шоку відходила, а потім видала, що цієї… епітети навмисно прибрав, ноги не буде в її будинку! Наче я цього хочу, чи проти!
Звичайно ми ще й через це посварилися. Ну, перепрошую, не розумію я цього втручання в моє особисте життя. Так, погоджуюся, досвіду матері не бракує, але ж мені жити з дружиною, а не їй!
Хоча тут ми з нею зійшлися, Інна явно не та жінка на якій одружуються. І на це є безліч причин.
А от щодо Емілії… Взагалі не розумію логіку батьків!
Зухвала таткова донька, якій дозволялося в дитинстві все! Розпещена, гонорова, та ще й в додачу несповна розуму! І це навіть не легенька придуркуватість, як то кажуть, - “Психічних вад не виявлено, просто весела дурепа”… це не знаю як пояснити словами. Та залишись я з нею вночі в одній кімнаті, точно заїкатися почну! Он за нею стовідсотково секта плаче - свідків останнього дня Оріфлейму! Бо по іншому її дурнуватий мейк я пояснити не можу!
- Піду перепочину з дороги! - попереджаю інших і підхоплююсь з крісла.
Моєму мозку і очам треба відпочити, якщо Ви зрозуміли на що, вірніше на кого я зараз натякаю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В кроці від кохання, Олександра Малінкова», після закриття браузера.