read-books.club » Молодіжна проза » Наказати серцю, Богдана Малкіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Наказати серцю, Богдана Малкіна"

156
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Наказати серцю" автора Богдана Малкіна. Жанр книги: Молодіжна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 21 22 23 ... 25
Перейти на сторінку:
Глава 13

Ясенія

— У тебе хтось є? — ошелешує несподіваним запитанням.

Нікого в мене немає. Були одні короткотривалі стосунки, але далі поцілунків нічого не зайшло. Та й не особливо хотілося — більшість часу присвячувала роботі й навчанню.

Та відповісти я не встигаю, адже в приміщення вривається Люсі — сексуальна, епатажна і настільки ідеальна у своєму світло-блакитному костюмі, що я просто почуваюся якоюсь Попелюшкою в порівнянні з нею. Вона щебече, бажаючи усім доброго ранку, усміхається на все обличчя.

Всі дивляться на неї. Всі, крім Ярослава. Він досі чекає відповіді. Зазираю в його очі й серце на мить зупиняється, а потім продовжує шалено битися. Ми ніби повернулися у минуле й дивимося одне на одного вперше. Хвилювання переповнюють настільки, що не можу вимовити і слова. І коли Клодель наближається до нас і вітається занадто голосно, я повільно хитаю головою, даючи Ярославові зрозуміти, що моє серце вільне для нього. 

Задоволений моєю відповіддю, усміхається, а потім все ще продовжуючи дивитися на мене, вітається зі співачкою французькою:

— Вітаю, Люсі! — хлопець підводиться і тисне їй руку. А далі переходить на українську. — До роботи? У нас попереду важкий день, але я такі люблю. Як справи?

Не знаю чому, але ревність більше мене не чіпає, не душить. Я сумлінно виконую свою роботу, весь час ловлячи на собі погляди Ярослава. Такі, від яких хочеться усміхатися. 

А коли настає довгоочікувана перерва, Лотиш запрошує мене поговорити наодинці, відмовляючись від пропозиції Клодель пообідати разом. Вона сердиться, проте намагається не подавати й знаку. Просто йде геть разом зі своєю охороною, гордо задерши підборіддя. Мене ж тим часом ведуть до невеличкої кімнати, де є лише диван і столик, на якому стоять пакунки з їжею від відомого крутого ресторану.

— Як ти дізналася, що Матвій був причетний до того відео? — Ярослав дістає їжу та ставить її на стіл. Сідаю поряд із ним, почуваючись піднесено.

— Батьки говорили щось про нього. Думаю, твій колишній менеджер лише виконав роль посильного, принісши тобі те відео. До речі, куди він зник?

— Його звільнили через наркозалежність. Спіймали на гарячому. Мені навіть не довелося прикладати до цього руку.

— Не те щоб я зловтішалася, але так йому й треба, — кажу  в серцях, викликаючи у Ярослава щирий дзвінкий сміх. Як же мені нестерпно не вистачало його поряд увесь цей час! Усміхаюся й собі, намагаючись не думати про те, що, ймовірно, хлопець не захоче поновлювати наші стосунки. Все-таки ми обоє змінилися як-не-як і якщо мої почуття й досі такі живі та палкі, то з Ярославом усе може бути інакше.

— Повірити не можу, що все це було підлаштовано, — каже він, насупивши лоба. — Думаю, Матвій все-таки зіграв чи не ключову роль. Він знав, як саме мене тригернути.

Хлопець проводить долонями по обличчі, на мить затуляючи його, а потім глибоко вдихає.

— Вибач, я був дурнем. Я мав би вислухати, а не робити свої висновки. Ти справді ніколи не зрадила б, десь у глибині душі я не вірив. Але щоразу переглядав те відео і знову обурювався й ненавидів… Матвій лиш додавав жару до вогню, особливо, коли відео завірусилося у соцмережах. Уявляю, як було тобі тоді. Вибач! Я… — хлопець хитає головою і заплющує очі. — Я почуваюсь повним придурком. Ти мені ніколи не пробачиш, знаю. Але принаймні будеш знати, що я визнаю свою провину.

Від кожного слова моя душа оживає, хоча розум все ще не вірить у те, що все це — реальність. Не знаю, що відповісти, адже сам факт того, що Ярослав визнав свою провину уже багато чого для мене означає.

Несподівано він простягає руку та обхоплює мої пальці своїми. Обережно стискає їх, погладжує, дивлячись убік. Мене пронизує струмом наскрізь. Я буквально тремчу від цих ніжних дотиків та все одно боюся поворухнутись, аби не виявилося, що це міраж.

— Весь цей час, — тихо говорить хлопець, — я не міг змиритися з тим, що… З тим, чого, як виявилось, не було. А відколи знову тебе побачив, навіть не міг нормально спати. Я хочу, щоб усе було так, як колись. Ти, я і наші таємні зустрічі. Тільки тепер нам варто ховатись від камер та цікавих очей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 21 22 23 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наказати серцю, Богдана Малкіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наказати серцю, Богдана Малкіна"