Читати книгу - "Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун"

– Ти що – гик! – язик проковтнула? – щире здивування пройняло п’яницю.

– Та, що Ви, пане! Звісно ж, ні! – підскочила я та озирнулась, шукаючи шляхи відходу.

– Точно – гик! – заблукала! – самому собі кивнув чоловік.

– В жодному разі! З чого Ви взяли?

– З чого я взяв? – перепитав він, похитуючись. – А ось іду я – гик! – іду… А тут така красуня! І головне – гик! – самотня така… неприкаяна…

«Зараза! Зараза! Зараза!» – подумки лаялась я.

– А знаєте, що? – осяяло мене. – А я – галюцинація! Мене нема! Це все каверзи випивки!

– Дійсно? – недовірливо перепитав чоловік і почухав лоба.

– От, чесне слово! От заплющите очі на десять секунд, розплющите – а мене вже нема!

П’яниця продовжував терти лоба й пожирав мене очима.

– А знаєш, що, галюцинація? – кинув він. – А щось я – гик! – не хочу, щоб такі галюцинації зникали! Тобі так хо-о-олодно…

– Ні! Я просто знемагаю від спеки!

– Голубко, – розплився у п’яній усмішці, – ходи-но до мене — я тебе загрію! – і кинувся до мене з розпростертими руками.

Я звереснула від усвідомлення можливих перспектив, та встигла вивернутись і відскочила вбік. Метнулась до лісу, та він наздоганяв… Враз на очі навернулась ломака, і я схопила її. А коли відчула у себе на плечах бридкі руки, то рвонулась і з усього розмаху зацідила йому по голові. П’яниця відлетів вбік і впав. Я злякалась: о, тільки б не вбила! А проте, хвилюванню не було причин: не голова в нього була, а камінь!..

П’яниця смикнувся і встав, і по блиску очей я побачила, що він повністю протверезів. Погляд палав, з носа ледь не валила пара… Наступної миті я побіліла: в руці його зблиснув ніж.