Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

— Я постелив один плед на землю, а другим можна вкритися. Ще є термос з чаєм. Сподіваюся, тобі до смаку імбирний. А ще до ваших послуг ваш покірний слуга, нікому невідомий досі музика, який зіграє на старенькій гітарці ваші улюблені пісні. Яка твоя улюблена пісня чи одна з улюблених? Можливо, зможу її виконати.

— Ого, — миттєво шаріюся, вже забувши, що руки мерзнуть. — Продовження вечору караоке, але вже з живою музикою. Вау!

Невпевненно сідаю на пристойній відстані біля парубка. Він, відклавши інструмент собі на коліна, обережним рухом накидає на мої плечі цінний в холодні дні плед, такий же темний, як і сама ніч. Помітивши моє тремтіння кінцівок, підсовує до мене сріблястий термос, мовчки пропонуючи зігріваючий напій.

Руки досить швидко зігріваються від теплого й щільного матеріалу, а ногам стає тепліше й від моєї розгубленності та ніяковіння. Скільки уваги до мене, що аж незручно стає. Неочікувала такого сюрпризу. Розчулило, що малознайомій людині вдалося мене вразити.

— Якщо знаєш, то пісня "Струна" гурту "Скай", — пропоную першу, що спадає на думку.

Музика впевненно торкається гітарних струн. Радію, що на фоні вранішньої сірості та тьмяності можу розрізняти кожен його рух, який поглинаю очима так само, як вбираю кожен звук його виробництва.

Мелодія, що народжувалася з-під Ярославових пальців, нагадала оригінал і той час, коли я дуже часто слухала цю пісню. Здалося, ніби жбурнули гострі камінці в район сонячного сплетіння і я закам'яніла, не в силах поворухнутися. Настільки музика була знайомою і терпкою. Скільки вклала я в неї емоцій, слухаючи раніше. На скільки вразила майстерність музиканта.

Але щойно його вуста розтулилися і почулися слова пісня — я захопилася талановитим молодиком з новою силою.

Голос Ярослава був низьким, але ідеально поєднувався з нотами, сплітаючись в лозу, коріння якої вросло в мою душу. Він зачаровував і полонив. Мед для вух. Божественна рапсодія.

"...А ми разом бути могли, а ми ходили б у кіно.
Мені потрібна тільки ти, але..."

Раптово концерт зупинився.

— ...тобі же всеодно... — швидко протарабанив Яр, не співаючи, й застукав по гітарі, не доторкнувшись до струн, які забринькали самі по собі від коливань своєї домівки. — Сумна якась пісня. Гарний вибір, але ти не образишся, якщо я виконаю зараз свою улюблену?

Я здивувалася, але не показала цього. Мовчки погодилася, з цікавістю приготувавшись слухати нову композицію, досі пильно спостерігаючи за музикою. Широко розпахнуті очі наче боялися зайвий раз заплющитися, аби запам'ятати цю мить на все життя.

Знову він торкнувся однієї струни, потім іншої, потім розпашілих від щему клавіш моєї душі. Знов потішив його тембр голосу, яким хотілося вкритися замість пледу.

"...Запам'ятай ці очі, запам'ятай ці руки
Фіксуй обличчя наші поки поруч я.
Усе мине, ти дівчинко мене послухай,
Коли мовчиш, то чуєш як летить життя..."

Здалося, що немає такої пісні, яку б Ярослав не зможе заспівати. І я усміхалася зробивши це відкриття. Незважаючи на сумний мотив та печальність слів, усміхалася від митті, яка напомнювала мене новими почуттями. Насамперед, почуттями вдячності та симпатії. Довершеними почуттями на фоні довершеного виду, під спів довершеного голосу у поєднанні з довершеною музикою.

Однак, ось вже й останні акорди пролунали. Несподівано відкритий талант, котрий досі дивився десь в далечину, тепер й на мене впіріщив добрячу частку своєї уваги, від чого я знов втратила спокій та рівновагу.

— А ти граєш на музичних інструментах? А може співаєш?

— Ні. Не одне і не друге, — прикусила свою нижню губу, ймовірно застидавшись свого безталання. Максимум, чим я можу пишатися, так це талантом ревіти годинами і переглядами добу за добою серіали.

— Ніколи не хотілось навчитися? — ласково спитався музика. — Я не те, щоб професіонал, але племінника навчив грати на гітарі. Хочеш і тебе навчу? Або хоча б спробую, — побачивши, як я скрутилася в три погибелі, підбадьорив мене. — Ось дивись.

Ярослав піднявся на коліна й сів навпочіпки поближче. Було незручно відмовляти і тому я взяла з його рук інструмент. Парубок показав, як треба правильно розмістити його у відношенні до рук і як тримати на колінах, мимохідь торкаючись мене своїми розжареними від гри пальцями.

Їх я відчувала, немов жаринки і вони спричинили естрену ситуацію в моєму тілі. Яка там нічна прохолода! Ковзання пальців Яра по моїй руці під супровід його пояснень — ось і мої дрова, який розбурхали вогонь душі.

Від хвилювання і розгубленності зовсім не чую і не розумію, що там говорить тепер симпатичний юнак. Втямивши це знервовано розсміялася.

— Не виходить нічого. Мабуть, марно.

— Облиш. Все вийде — ось побачиш! — підбадьорював вчитель. — От тільки...

Він замовк і я тепер замовкла. Пауза змушувала причаїтися і уповільнити своє серцебиття, котре й так неслухнання й неконтрольовано гупало, вириваючись з грудної клітини.

— Дозволиш, якщо я буду торкатися тебе? Щоб в тебе вийшло, я маю сісти за твоєю спиною. Спробуємо так.

І як я могла відмовити? От як? Головою закивала верх та вниз і на цьому все. Приготувалася відчути його тепло ближче.

Він торкнувся мене ніжно. Повністю захопив в свої обійми й поклав хапучі руки вздовж моїх. Єдине, чого я соромилася — аби Яр не почув, як стукотить моє серце інакше подумає, що я мучаюся тахікардією. Але коли його дихання торкнулося моєї шиї, а холодний ніс моєї скроні — я й сама злякалася можливого розриву серця.

Від катастрофічної близкісті кинуло в жар. Яка там прохолода ночі? Не знаю що це. Прислухаючись виключно до дотиків, забула про все на світі і про весь світ загалом. А ще виявила, що моя чутливість надзвичайно висока! Він вкотре тільки провів подушечками своїх пальців по моєму зап'ясті — а я вже млію, тану, випаровуююся...