Читати книгу - "Провісниця, Кетрін Огневич"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ти впевнений, що схопив саме її?
— Звичайно ж, мій лорде! Я простежив за нею, а потім одразу переправив до вас, як ви й просили!
— Що ж, схоже, наша гостя приходить до тями...
Розплющивши очі, я відразу помічаю двох чоловіків. Одного з них я впізнала - той самий чоловік у білому балахоні, якого я бачила в дзеркалі перед тим, як втратила свідомість. А от іншого я не зустрічала... Чорняве волосся завдовжки до плечей, яскраво-блакитні очі, доволі бліда шкіра, а одяг... Ну, принаймні, одяг був чимось схожим на земний, які звикли носити чоловіки на нашій планеті. На ньому була біла сорочка і темні штани, схожі на джинси. Цікаво, хто він такий?
— Хто ви? І де я? — я одразу ж почала ставити запитання незнайомцям, від чого ті з розумінням посміхнулися.
— Лорд Сінклер, а це мій слуга, Анеліон, який доставив вас до моїх володінь... — сказав брюнет, від чого я знітилася. Ну, клас, і у що я вляпалася цього разу?
— Лорде Сінклер, не зволите пояснити, якого біса мене викрали? — Я вирішила не церемонитися, і витріщилася у відповідь на цього лорда, який виглядав вкрай задоволеним нинішньою ситуацією.
— Ви потрібні мені, леді Блек. У вас досить незвичайний дар, і, як я чув, ви набагато могутніші за королівського пророка.
— Цікаво, і звідки ж такі чутки беруться... — пирхнула я у відповідь, на що Сінклер розсміявся.
— Мабуть, не варто акцентувати на цьому увагу, леді Блек. Головне, що ви тепер тут, у моїй владі і...
— Вибачте, але я вам не якась річ, якою ви можете розпоряджатися. І так, гадки не маю, хто сказав вам, що я супер крутий пророк, але цей хтось помилився. Я не пророк...
Ну, принаймні зараз. Адже в мене немає моїх сил, бо раніше один пихатий козел вирішив з незрозумілої мені причини заблокувати їх.
— Схоже, ви намагаєтеся ввести мене в оману, юна леді. Але у вас нічого не вийде - ви вже тут, а в палаці навіть ніхто не помітив вашого зникнення.
— Навіть якщо так, я вам не допоможу...
Наступної миті я відчула захват на своєму горлі, що було дивно, оскільки чоловіки залишалися на своїх місцях. Дихати з кожною хвилиною ставало дедалі важче, а брюнет задоволено посміхався, насолоджуючись моїми стражданнями.
— Мені начхати, що ви не хочете співпрацювати, леді Блек. Є безліч способів змусити вас дати мені те, чого я бажаю, і тортури - один із них... — Щойно тиск зник, я одразу ж вдихнула повітря, намагаючись оговтатися після того, що зараз вібулося.
— Навіть якщо й так, у вас нічого не вийде... — І в одну мить все повторилося знову. Я знову задихаюся, а лорд Сінклер повільно наближається до мене. Присівши поруч зі мною, він провів долонею по моїй щоці.
— У нас усе вийде, леді Блек.
— Ні... — схлипнула я, коли хватка посилилася, а він боляче стиснув моє підборіддя.
— Відмова для мене нічого не означає!
— Я... Не можу...
— Чому ж?
— Браслет... — вдалося мені прохрипіти у відповідь, і він тут же примружився. Взявши мою руку, він підняв рукав халата, і миттєво змінився в обличчі.
— Анеліоне, як ти міг не помітити, що на дівчині блокувальні браслеті?!
— Мій лорде, я не... Я не помітив... — пробурмотів чоловік, опускаючи погляд до підлоги, а брюнет одразу ж заричав, оголивши ікла.
"Чорт забирай, це що, вампір?", промайнула думка в моїй голові, і він знову загарчав.
— Тепер доведеться переміщатися до Латару і...
Слова Сінклера обірвалися, коли пролунав гуркіт. Підвівши голову, я побачила, як двері полетіли вбік, а посеред проходу стояв розлючений Фабіан. Позаду нього я побачила лліріанського короля й Азгіра. Анеліон одразу ж кинувся на них, а рука Сінклера обхопила моє горло. Я миттю відчула на своїй шкірі щось гостре.
— Ані руш, а інакше я вб'ю дівчину! — закричав він, дивлячись на трійцю, які досі боролися один з одним. Лліріанський король посміхнувся, коли Фабіан помчав у бік Анеліона, а я ж зачаровано спостерігала за бійкою цих двох. Потоки магії зіткнулися одне з одним, коли вони виголосили щось незрозумілою мені мовою. Сінклер, як і раніше, притискав щось настільки гостре і небезпечне до моїх грудей, також спостерігаючи за бійкою.
— Відпусти її, Сінклере, вона тобі не потрібна, — сказав король, наближаючись до нас, а над моїм вухом пролунало чергове гарчання вампіра.
— Тобі вона теж не потрібна, чаклуне! У тебе є пророк, то навіщо тобі ще один?
— Навіть якщо й так, ця дівчина важлива для нашого королівства. У неї... своє призначення в цьому світі, і вона має його виконати, — відповів він на запитання вампіра, а я навіть трохи здивувалася.
Отакої, то це він зараз дав мені маленьку підказку, чому надів на мене кляті браслети? Ну нічого собі!
— Тоді вона нікому не дістанеться! — закричав у відповідь вампір, а наступної миті я відчула біль у грудях. Позаду мене утворилася порожнеча, і я миттєво впала. Я не могла потягнутися до своєї рани, щоб хоч якось затиснути її, оскільки мої руки досі були зв'язані.
Я бачила, як до мене наближався король. Помах руки - і мотузки тут же зісковзують, звільняючи мої зап'ястя. Я притискаю руку до грудей, знехтувавши тим, що можу забруднитися власною кров'ю, а лліріанський король із сумом дивиться на мене.
— Мені дуже шкода, леді Блек.
— Мені не потрібна ваша жалість, — вдалося пробурмотіти у відповідь захриплим голосом, коли краєм ока я помітила рух. Біля мене опинився Фабіан, який одразу взяв мене на руки, як маленьку дитину.
— Я не можу зцілити тебе, але можу забрати твій біль, — тихо сказав він, і потім його рука опустилася у виріз мого халата, який дивним чином усе ще приховував моє оголене тіло.
— Знаєш, Фабіане, якби я не опинилася в цій ситуації, я б тобі зараз врізала за те, куди саме ти поклав свою руку. Але мені надто боляче, тому я цього не зроблю.
— Я знав, що ти так скажеш, - сказав він, трохи посміхнувшись, а потім навколо його руки утворився темно-синій дим, який тепер нависав над моєю раною. І, звісно ж, після цього я вкотре знепритомніла, як і належить дамам, яких рятує лицар у сяючих обладунках.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Провісниця, Кетрін Огневич», після закриття браузера.