Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Прокинулася я з найкращим настроєм, не те що тварина відчувала мітку, а й навіть я. У мене не було відчуття того, що мою свободу тепер забрали, я навіть рада була розуміти, що повністю тепер належу Адаму. Хоча раніше б відірвала будь-кому язик, якби він посмів хоч що-небудь подібне сказати про мене. Я не наполягала на тому, щоб ставити мітку на тілі Адама, просто я вирішила потерпіти, втихомирити лисицю, і зробити це в більш романтичній обстановці. Адже для нас, лисиць, це як і для вовків, мітка - рівносильна людському шлюбу. Сьогодні я мала їхати з Ребеккою за квітами, але їй стало зле, тож я вирішила приділити час своєму вовку.

Ми разом сиділи у вітальні на дивані, і дивилися фільм. У суть я сильно не вникала, бо найбільше мене цікавили губи Адама.

Найцікавіше те, що ініціатива була - моя. Я просто весь час під обнімку дивилася на його губи. Такі солодкі, рідні, і мені так захотілося його поцілувати. З огляду на те, що як наречена я маю на це повне право. Але якщо чесно, взагалі не розумію, навіщо він вирішив одружитися, адже він міг просто взяти мене насильно і поставити мітку. Але чомусь він вирішив усе ж таки зв'язати мене узами шлюбу по-людськи. Напевно дізнався, що все своє життя я жила серед людей.

Його погляд ласкаво грів мою душу, все ж я обожнюю цього перевертня. Він дивився на мене з такою ніжністю, немов я настільки кришталева, що від одного його погляду розіб'юся і зникну. Нашу ідилію порушив лише телефонний дзвінок. Спочатку Альфа навіть і не думав брати слухавку, але щохвилинні дзвінки вивели його з себе.

- Алло! - рявкнув він, - що тобі треба?! Нам нема про що більше розмовляти. Я все сказав!

Хвилина мовчання, а перевертень усе ж не поклав слухавку, потім видихнув і відповів:

- Гаразд, зараз прийду.

Я подивилася на нього жалісливим поглядом, мовляв "не кидай мене, благаю".

- Вибач солоденька, я скоро прийду. Зачекай мене, будь ласка.

- Я знайду чим себе зайняти, йди. - отримуючи легкий поцілунок у губи, відповіла я.

Минуло вже півгодини, а його все ще немає! Ну і, що я повинна тепер думати? Переживати? Хрін там! Моя лисиця бісилася від... злості? Я не розуміла поведінку свого звіра, адже і справді, я трохи хвилювалася, але чомусь мій звір поводився інакше. І тут я подумала, що навіть не запитала, з ким це Адам вирішив поговорити! Та ще й таким тоном, навряд чи розмовляв він із чоловіком. І тепер після того як я "вдало", себе накрутила думками про те, що Адам може "весело" проводити час з якоюсь жінкою, я вирішила рвонути на всіх парах до нього. Судячи з моїх джерел інформації, а тобто за запахом, він перебував на другому поверсі у власній бібліотеці. І якого ж розміру була моя злість, коли я й справді відчула запах - жінки. Ну все милий, одягай білі капці! Бо якщо ти будеш судорожно викурювати сигарету, а я побачу її з розпатланим волоссям, тобі не жити!

Коли я увірвалася в бібліотеку, Адам сидів на дивані, а вона гладила його однією рукою по коліну, а іншою - його волосся. Ну все, що зазвичай грають на похороні, Шопена? Ну так замовляй улюблений оркестр!

- Солодка? Це не те, що ти думаєш... - почав цей... засранець, але коли побачив мій злий і вбивчий погляд. Вирішив зволити заткнутися.

- Те, що я думаю, це ще квіточки. - спокійно вимовила я. - А ось те, що я бачу, Адаме, це смертельно! Для тебе, і твоєї підстилки!

- Підстилки? Та як ти смієш так говорити! - відгукнулася шатенка.

- Повір, уперше мене тішить той факт, що я ТВІЙ МІСЯЦЬ, завдяки тому, що виходжу заміж за Адама. Але відчуваю, що це вже не точно!

- Ти, дурне дівчисько, навіть не розумієш, що роздобути такого чоловіка, як Альфа, - благословення долі!

- Хах, бачиш милий, хоч хтось вважає тебе "благословенням долі" шкода, що не я! - Моя лисиця, мабуть, вирішила познущатися над Альфою. - І так, а тепер ти підстилка фарбована, перепрошую за свій не дуже культурний лексикон, але ти мочалка, на це заслуговуєш. Руки прибрала від нього!

- А не те, що? - з викликом запитала... імені її я не знаю.

Я відчула, як назовні виходить звір, мої очі почали віддавати червоний колір, бо поруч була справжня пара, і я випустила кігті.

- А не те, я зараз погіршу і без того невдалу роботу пластичних хірургів! Шкода, я впевнена, що вони стільки років працювали над твоїм кострубатим обличчям!

В очах цієї стерви блиснула тінь страху, і вона, підібгавши хвіст, хилилася до мене.

- Не варто, сука... Луна... я вже йду. - крізь зуби прошипіла вовчиця.

- Чудово, геть! - як грім серед ясного неба, пролунав мій крик.

Коли двері за тією профурсеткою зачинилися, я почала підходити до дивана. Де все ще сидів у шоковому стані Альфа. Побачивши мій злий погляд, він схаменувся і посміхнувся.

- Не знав, що ти така власниця, - задоволено сказав вовк.

- Не знала, що тобі до смаку такі... шлю... дівчата... - з усмішкою відповіла я. Він явно грав, тож я почну теж імпровізувати, і вдавати із себе Міс "мені на все начхати".
Хоча, здається, вже пізно.

- Мені до смаку лише одна дівчина, але, на жаль, і ту, серце я не в силах отримати. - Бач, як заговорив, "романтик" значить, ну-ну.

- А ти, краще старайся. - сказала я встаючи на коліна перед Альфою. Хтось там годину тому згадував про те, що хотів поставити мітку в більш романтичній обстановці? До біса! Романтичніше нікуди!

- Солоденька, що ти робиш? - хрипким голосом запитав Альфа.

- Караю тебе, солодкий - спокусливо прошепотіла я.

Взявши його за комір сорочки, я притягнула Адама до своїх губ, даруючи спопеляючий поцілунок. На який Альфа видав грізний рик, але мою лисицю навряд-чи зараз цим налякаєш. Мої губи плавно перейшли на шию. Яку я щедро обсипала поцілунками, а також купою укусів. Руками я почала розстібати сорочку, але не зумівши впоратися з цим завданням, я розірвала її на шматки. Відкривши своєму погляду шикарний торс чоловіка, але зараз мені потрібен був не він, а його обіцянка, і завдання - поставити мітку. Сівши до нього на коліна, я почала соватися. Дихання перевертня збилося, і він застогнав.