Читати книгу - "Бездоганна наречена, або Страшний сон проректора, Ольга Обська"

— Коли ти вчора несподівано про сина сказав, я подумав: а раптом це правда?

— Чому це раптом? — насторожився Джозеф. — У вас усе-таки була близькість? Ти ж сказав, що збрехав її батькам.

— У нас була близькість… Я не встояв. Неможливо було встояти.

Ох, братику. На вигляд такий спокійний. Хто б міг подумати, що в ньому стільки пристрасті.

— …але ж це не означає наявності дитини… я був певен, що ні. Я був обережний. Але твої слова...

— Скільки минуло з того моменту?

— Три місяці.

— Ну, дитини в будь-якому разі поки що немає.

Джозеф не знав, чи заспокоїв він цією фразою Ентоні, але той замовк. Пив каву, про щось думав.

— Зі вчорашнього вечора не дає спокою думка: раптом вона носить мою дитину? Вона ж має повернутися, якщо це так? Вона ж повинна мені розповісти?

Джозеф не зрозумів, чи запитує Ентоні сам себе, чи запитання адресоване співрозмовнику. Джозеф не був спеціалістом з вагітних жінок. Уявлення не мав, що ними рухає. Чи повернеться Габріелла, якщо раптом справді чекає дитину? Джозеф, правду кажучи, не міг зрозуміти, чому вона взагалі втекла. Чи така вже велика провина Ентоні, щоб ховатися від нього? А може, було ще щось, що змусило її переховуватися?

— Скажу одне, — спробував Джозеф підтримати брата. — Щодо дитини все вилами по воді писано. Ще раз повторюю, на мої слова не звертай уваги. Краще тобі з цим питанням піти до віщунки.

Ентоні вийшов з-за столу.

— От сьогодні до неї і поїду.

Габріелла стояла біля дзеркала і розглядала своє відображення. Звідти на неї дивився щупленький хлопець. Бриджі, сорочка, камзол, шийна хустка — все, як годиться. Приємний хлопчина. Волосся коротке кучеряве темно-каштанове, ані сліду її довгих прямих світло-пшеничних пасм. Шкіра смаглява, обвітрена. Ніс трохи завеликий, але для хлопця згодиться. Магічний грим ліг на обличчя ідеально. Абсолютно не відчувався. Якісний, дорогий. Подарунок від друзів на день народження.

Габріелла не впізнавала себе в дзеркалі. Лише очі лишилися її. З очима нічого не вдієш. Їх грим не бере. Натомість решта змінилася кардинально. І це добре. Рідна мати не впізнає. Ніхто не впізнає, і головне — він.