Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Розділ 8 – Все можливо.

– Чому життя таке несправедливе! – Вила я на одній ноті, попиваючи щось злегка схоже на сухе вино. Начарували мені його нарли разом з келихом, як тільки я виявила бажання напитися. Але я взагалі напівсолодке вино люблю. – Хіба я заслужила це?

Нарли не відповіли, вони взагалі поводилися підозріло тихо, причаївшись в іншому кінці столу, поки я намагалася прийти до тями. І взагалі, пити одній мені не подобається, пахне алкоголізмом. А я точно не алкоголік!

Але чому ж все так? Невже доля жартівниця вирішила у такий спосіб втерти мені носа. В інший світ потрапити змогла і радуйся Свєта, так? Та це немов цукерку дитині дати в гарній обгортці, але з зовсім несмачною начинкою. Або як одяг із Інтернету купити. Дивишся на картинку, уявляєш себе в карколомній сукні, а на ділі виходить, що не твоя ця сукня, та й тканина взагалі-то повинна була бути іншою.

Скорчивши найжаліснішу пику, я спробувала видавити сльозу, але й це у мене не вийшло. Навіть страждати нормально не вмію!

– Мені потрібний план. Має бути вихід! – Рішуче гаркнула я в бік нарлів, які підозріло здригнулися. – Вибачте, я налякала вас? Я не хотіла, та й узагалі, це все Сан винен! Точно він, змій різнокольоровий!

Рішуче схопившись з насидженого місця, я вдихнула на повні груди, а потім залпом випила половину келиха «вина», витираючи губи і розтягуючи їх у вбивчому оскалі. Зараз я знайду цього смертника і відкручу йому хвіст, чи просто покусаю. Але моя помста буде страшна, дуже, головне дійти.

Тряхнувши головою, я витріщила очі, намагаючись знайти точку рівноваги, а то кімната щось підозріло нахилилася. Так нічого і не знайшовши, я злегка м’якими ногами, але твердою ходою, дошкандибала до дверей, різко їх відчиняючи.

Чи мені здалося, чи мій німий страж здригнувся. Здається, його незламний панцир лопнув, не витримавши моєї відкритої душі і веселої вдачі. От і правильно, хай боїться, хай усі мене бояться!

 – Де цей руйнівник моєї мрії? – Гаркнула я, а потім з виглядом кота зі Шрека дивилася на нага, заглядаючи йому у вічі.

Цього разу чоловік відсахнувся від мене, як від прокаженої. Теж мені, принц із хвостом. Фиркнувши, я показово розправила плечі, випнувши вперед свої верхні дев'яносто. Та я фатальна жінка. Я сама з усім розберусь!

Втім, розбиратися не довелося, Сан повз прямо до своєї відплати, тобто прямо до мене. Виглядав чоловік стурбованим, ось тільки мене не проведеш! Знаю я його гнилий характер.

– Світлано, що трапилося?

– Що трапилося? – Зашипіла я змією. – Ти ще питаєш?

– А? Я…

– Ти! Ти мені збрехав! Та як ти міг, мені… мені збрехати! – Волала я, стукаючи кулаками по грудях чоловіка. – Чому ти мені одразу не сказав правду?

Зітхнувши, я шмигнула носом, хоча все ще не плакала, а потім, подивившись на чоловіка з-під лоба, розвернулася, маючи намір зайти назад до кімнати. З вином страждати було цікавіше. Та й на п'яну голову можуть прийти слушні думки, які ніколи не відвідають розсудливу людину.

Не встигла я зробити й кроку, як опинилася на руках чоловіка, а за кілька секунд мене дбайливо поклали на ліжко. Хмикнувши на це свавілля, я спробувала злізти з ліжка і налити собі ще трохи антидепресанту, відчуваючи руки чоловіка у себе на плечах, якими він придавив мене до ліжка. Ось же настирливий.

– Світлано, що трапилося? І... ти п'яна?

– Нічого не трапилося… – пробурмотіла я, відвернувшись.

Було погано й тужливо розуміти, що мені доведеться прожити все своє життя серед нагів, а то й у Храмі. Але й звинувачувати чоловіка настрою теж не було. Ось поплачу сьогодні, якщо зможу, виплесну всі негативні емоції та почну шукати плюси. Потрібно слухати маму та навчитися радіти сьогоднішньому дню. Так можна все життя мріяти, а в старості і згадати не буде про що. Але я зовсім не звикла здаватися!

– Чому ти одразу не сказав, що за захисний купол неможливо вийти? – Випалила я, обережно скосивши очі на чоловіка.

Сан зітхнув, прибрав від мене свої руки, чим я скористалася, сівши на ліжку. Алкогольний дурман вивітрився, наче його й не було. Втім, може, я й не була настільки п'яною, як би мені хотілося в той момент, але зараз це тільки на руку. Я могла стежити за тим, як змінюється обличчя чоловіка і на ньому чітко з’явилася гіркота.

– Я ж одразу зрозумів, що ти питаєш не просто так, – знизав він плечима, відкрито на мене подивившись. – Та й твій інтерес до інших рас, захоплення, яке ти намагалася приховати, коли я сказав, що вони існують. Все складалося у певну картину, де нагшасам немає місця. Я просто не хотів, щоб ти відчувала себе в клітці, не хотів забирати твою мрію.

– Ага, не хотів він. Сказав би одразу, я б, може, вже змирилася, – пробурчала я, підібгавши губи.

– Не змирилася б, – сумно посміхнувся Сан. – За ці дні я зміг зрозуміти одне точно, ти неймовірно цілеспрямована дівчина. Чого тільки варте твоє бажання навчитися читати. До того ж, ти одразу після ритуалу з нарлом хотіла піти шукати книги. Боюся, ти ніколи не зможеш змиритися.

– Не знаю, – чесно зізналася я, розуміючи, що в чомусь чоловік має рацію. Та й як без мети? Так жити нецікаво, жодної радості від її досягнення. Не життя, а існування. – Давай вип'ємо! – Ляпнула я, вирішивши викинути всі тривоги з голови.

– Давай, – рішуче видихнув Сан, примушуючи мене здивовано подивитися на нього. А змій цей, здається, своя людина!

Ще один келих з'явився навіть без мого прохання. Мої прекрасні нарли, наче тільки й чекали на цей момент. Загострювати на цьому увагу ми з Саном не стали і щойно чоловік налив нам «пального», розпочався наш вечір «одкровень».

Не знаю, скільки разів нарли оновлювали наш глечик з вином, але коли Сан почав по другому колу розповідати про диких зміїв, я гикнула. Нічого нового – після повноліття нагшаси втрачають свої емоції, перетворюючись спочатку на подобу себе колишніх, а потім і на змій.

– Припиняй! – Штовхнула я чоловіка, що розвалився на моєму не такому вже й великому ліжку. – Краще б сказав, що мені робити з куполом!