Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Вибачте, дорогі мої, але мені треба, – попросила я, і малюки відразу зависли в повітрі, давши мені можливість підвестися.
Бігаючи по кімнаті, наче загнаний звір, я намагалася зрозуміти, як могла повірити словам чоловіка, якого тільки побачила. Так, він був добрий до мене, принаймні тим, що не хотів убити, але не пам'ятаю я за собою особливої віри в людей, а в змій так точно.
Добре ще, що малюки мені все розповіли. А Сану я обов'язково відплачу за цю брехню. Зроблю життя чоловіка нестерпним, стану його найстрашнішим кошмаром.
Постукавши ногами по підлозі, немов вередлива дитина, я захникала. Ніяка помста не допоможе мені вийти за цей, чортів, захисний купол. Але ж має бути вихід! Не буває так, щоб зовсім безвихідь. Навіть у їжі є щонайменше два виходи, то невже я не знайду хоч один?
– Ви казали, що все знаєте, – подивилася я на застиглих нарлів. – Що мені потрібно зробити, щоб перетнути захисний купол?
"Може не треба?" – М'яко спробував відговорити мене Мао, але не особливо вдало. Мене взагалі важко відмовити від чогось.
– Треба, ще як треба. По-перше, я мріяла зовсім про інше життя, – зізналася я. – А по-друге, вони мене обдурили, а я терпіти не можу, коли мене тримають за дурепу.
«Захисний купол створив Ватажок нагшасів і зняти його зможе теж тільки він» – наче згодившись із чимось, зітхнув Дао.
– Ватажок? – Підняла я брови. – Це той великий, страшний змій, якого я побачила, як тільки потрапила в цей світ? – Ковтнувши, поцікавилася пошепки я, а отримавши у відповідь два кивки, хрипло видихнула. – Мені треба випити!
_
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті», після закриття браузера.