Читати книгу - "Незамінна для нього, Меланія Арт"

Тільки подумав, як мій робочий телефон задзвонив. 

– Марку Богдановичу, там підійшла дівчина, що ви попереджали, я направила її на ваш поверх, – промовила мені адміністратор з рецепсії.

– Дякую.

Поклав трубку і пішов до ліфта, щоб зустріти. Краще одразу сам проведу її до себе в кабінет, поки ніхто не придовбався з питаннями. 

Ми майже не говорили ці дні, занадто було багато справ, на жаль, тому варто одразу розповісти їй всю необхідну інформацію. Вчора провели нараду з колегами, що безпосередньо будуть мати справу з Еллі. Всі зрозуміли ситуацію і всіляко будуть допомагати не "спалитися". Інших робітників вирішили не вплутувати. Менше знають – краще працюють, та й так значно знизиться ризик того, що хтось навмисне проговориться перевіряючому. Нехай думають, що Еллі й справді тепер наша нова зірка.

Тут я нарешті почув сигнал ліфту, що саме прибув на наш восьмий поверх. Двері відчинилися, а я просто офігів від картини, що постала переді мною.

Це була Еллі, але… Чорт забирай, чому на ній така відверта спідниця?! Та й взагалі, складалось враження, що на ній більше оголених ділянок тіла, ніж прикритих, адже сорочка зверху теж повністю відкривала її руки і шию. В роті різко стало сухо, а в штанях – тісно. От як тепер з нею говорити, коли всі мої думки зараз зосереджені на тому, як не накинутися на неї, наче озвірілий.

– Гм, – прочистив горло, бо голос щось не слухався, – Еллі, радий тебе бачити.

Говорив, але все ще не міг відвести погляд від її довгих струнких ніг.

– Привіт, – якось тихо відповіла вона, тягнучи край спідниці вниз.

Видно було, що соромиться, але навіщо тоді одягалась так? Трясця! Нічого не розумію.

– Ти дуже, гм, гарно виглядаєш, – не знав, що сказати ще. – Ходімо в кабінет?

– Марку, я все поясню.

Так, мені вже кортить почути це пояснення, бо цей образ аж геть не пов'язувався з тією Еліною, що я пізнав за ці дні.

Поки йшли по коридору, на Еллі дивились всі. Особливо мене дратували хтиві погляди чоловіків. Я взяв дівчину за руку і пришвидшився. Вона не чинила спротиву, адже теж помітила на собі ці погляди.

Як тільки я закрив двері вже в своєму кабінеті, мені аж на душі стало легше. Треба терміново випити води. А тим часом Еллі заговорила.

– Я чесно не збиралась так одягатися і запізнюватися теж. Все якось так зійшлося. Спочатку таксі не змогло довезти мене до входу, бо був перекритий в’їзд на парковку, а потім мене на тій же парковці обляпало авто. Мої штани і піджак були всі мокрі, як і взуття. Але тут мені допомогла дівчинка з рецепції, Саша. Вона дала мені свій змінний одяг і забрала мій, щоб просушити. От тільки ми трохи по зросту відрізняємося, тому спідниця така коротка. Мені дуже шкода. Сподіваюсь, своїм виглядом я не зіпсувала репутацію.

Мда, винити тут я можу тільки себе. Треба було її забрати, тоді нічого цього не сталося б.

– Ні, що ти. Все нормально, не в мокрому тобі ж ходити, дійсно. Просто я трохи не очікував побачити тебе в такому вигляді сьогодні. Мені справді, гм, подобається, але може з’їздимо до тебе, і ти переодягнешся? Або може твоя подруга зможе підвезти речі?

– Наташа не зможе, вона теж на роботі сьогодні. Та й тебе мені незручно так напрягати... Може я просто декілька годин десь посиджу, щоб мене менше бачили, а там вже й зможу переодягнутися в свої речі.

В її словах був сенс, нехай в мене тут сидить. І мені спокійніше буде, і обговоримо все, тільки краще посаджу її за стіл, бо з цими ногами перед очима, я точно не зможу думати холодною головою.

– Добре, залишишся в моєму кабінеті поки, а там побачимо.

В двері постукали. Певно Рома завітав, познайомитися з нашою тимчасовою “Еллою”. Я крикнув, щоб заходив, але сам не очікував, що в мій кабінет вальяжно впливе якийсь невідомий хлопець років 25 максимум.

– Марку Богдановичу, доброго дня. Я – Клименко Ярослав Адрійович, від інвестиційної компанії “Genesis”, вам мали повідомити, що деякий період я буду працювати з вами.

От дідько, я чекав його тільки після обіду. Та й взагалі, як перевіряючий може бути таким молодим?!

– Так, вітаю вас. Звісно, ми чекали на вас. Зараз прийде мій помічник, який покаже кабінет, в якому вам буде зручно, а трохи пізніше я скличу нараду, де ви зможете познайомитися з нашими робітниками.

– Чудово-чудово, – тут він перевів свій погляд на Еллі, і мені він ну дуже не сподобався. – А це... Я так розумію, наша "Елла"?

– Так, наша майбутня зірка.

– Доброго дня, рада знайомству, Ярославе Андрійовичу.

Еллі встала і простягнула руку для ввічливого вітання.

Та твою ж... А ще більшу дурість вона не могла зробити?! Погляд цього Ярослава вже приклеївся до її стегон та ніг.

По обличчю Еллі я зрозумів, що до неї тільки дійшло, в якому вона вигляді, але вже було пізно щось виправляти.

– А мені як приємно, ви й не підозрюєте наскільки. Я просто вражений вашою красою. Як вас можна називати, німфо?

– Можна просто Еллі, – промовила йому з посмішкою.