Читати книгу - "Життя Дон Кіхота і Санчо"

місцях, де можна почути лише вуличні пересуди та проповіді, але ще важче говорити з бакалярами. Набагато ліпше мати своїми слухачами козопасів, які звикли чути голоси полів та гір. Інші ж просто не зрозуміють або зрозуміють хибно те, що ви їм кажете, бо вони приймають слова не у внутрішній тиші й не з непорочною увагою, і хоч би як ви загострювали свої пояснення, ви не зможете загострити їхнє розуміння.

На жаль, доводиться констатувати, що хоч би куди ви пішли в нашій Іспанії, пропонуючи людям істини свого серця, вони казатимуть вам, що або не розуміють, щó ви хочете їм сказати, або розуміють вас навпаки. І це має своє пояснення, а воно полягає в тому, що люди приходять почути це, або те, або інше, почути те, що їм уже було сказано, а не те, що їм кажуть. Одні з них вважають себе клерикалами, інші — антиклерикалами, ще інші — унітаріями або централістами, ще інші — федералами або регіоналістами, ті, що тут, — традиціоналістами, ті, що там, — прогресистами, і всі вони хочуть, аби до них зверталися однією з цих мов. Вони змагаються одні з одними, але змагаються так, як змушені змагатися між собою борці: на одному рівні й дивлячись один на одного, а якщо ти закричиш до них з іншого рівня, згори або знизу, то лише відвернеш їхню увагу від боротьби, але вони так і не зрозуміють, щó ти хочеш їм сказати. «Коли ми боремося, — кажуть вони, — то ми з радістю слухаємо голоси, які підбадьорюють нас криками: “Тримайся! Вперед!”, — або остерігають нас про небезпеку, волаючи: “Стережися! Назад!”, — але хто це такий, що з-поза хмар або з земних глибин кричить нам, аби ми підняли погляд чи то опустили його вниз? Хіба він не розуміє, що вороги тим часом можуть перетяти нам горло? Коли людина бореться, вона не може ні дивитися в небо, ні проникати поглядом у надра землі». Вони так кажуть, бо не розуміють, що ви пропонуєте їм мир, і кожен із суперників вважає, що ви на боці його противника. І нам не залишається нічого іншого, як звертатися до людей розважливих і говорити до них, навіть не намагаючись опуститися на їхній рівень: говорити до них більш піднесеним тоном, будучи переконаними, що навіть не розуміючи, що ми їм кажемо, вони нас розуміють.

Але Санчо, плотський Санчо, був більше налаштований поспати, аніж слухати пісні, не знаючи про те, що пісня має властивість навіювати сон.

Розділи XII і XIII

Щó розповів пастух тим, хто був із Дон Кіхотом, і де завершується повість про Марселу та оповідається про інші події

Саме тоді козопас Педро розповів Дон Кіхотові історію Хризостома й Марсели після короткої пересварки, коли вчений кабальєро кілька разів поправив кілька слів пастуха. Не станемо заперечувати, Дон Кіхот ставав дещо безцеремонним, коли йшлося про порушення літературного стилю.

Потім кабальєро поїхав подивитися, як ховатимуть Хризостома, що помер із кохання до Марсели, і коли він туди їхав, то зустрівся з Вівальдо й поговорив із ним про мандрівне рицарювання, професію якщо й не таку вузьку, як у ченців-картезіанців, то не менш потрібну, аніж вона, у світі, де лише приклад чогось недосяжного для більшості людей може навчити тих-таки мандрівних рицарів ставити перед собою вищу мету за ту, якої вони спроможні досягти. Так забіги коней, які слугують лише для виведення бігових коней, підтримують чистоту кінської породи, не допускаючи, щоби благородних тварин запрягали возити підводи або крутити корбу. Й обидві професії, а саме та, котра просить у неба благо для землі, і та, котра на ділі справджує те, чого вони просять, створюючи зі списом у руці Царство Боже, про настання якого ченці просять у своїх молитвах, однаково потрібні. «Ми немовби служителі Бога на землі, знаряддя його правого суду», — додав Дон Кіхот.

А чи, бува, не в тому, нещасливий кабальєро, корінь усіх твоїх подвигів, а разом із тим і твоїх невдач, що ти взяв на себе благородний гріх, через який ти хотів привести до слави свою Дульсінею, повіривши в те, що ти — служитель Бога на землі й знаряддя його правого суду? Це був твій прабатьківський гріх і гріх твого народу: колективний гріх, у безчесті та злі якого ти взяв участь. Твій народ також, зарозумілий кабальєро, повірив у те, що він служитель Бога і знаряддя, яким Він здійснює на землі Своє правосуддя, і заплатив дуже дорого за свою самовпевненість, і досі дорого платить. Він повірив у свою богообраність, і це наповнило його невиправданою гординею.

Але хіба ти мав якісь підстави не бути в цьому переконаним? Хіба не всі ми служимо Богові і правимо за ті знаряддя, якими Він здійснює на землі Своє правосуддя? І хіба переконаність у цій істині не є також тим надійним засобом, який очищає й ушляхетнює наші дії? Замість намагатися зробити щось відмінне від того, що ти зараз робиш, воюючи проти свого звичаю, переконай себе, що в усьому тому, що ти робиш, доброму чи поганому, як на твій погляд, ти є служителем Бога на землі та знаряддям, яким Він вчиняє правосуддя, і твої діяння відразу стануть добрими. Оцінюй їх так, ніби вони приходять від Бога, й у такий спосіб ти їх обожниш. Якщо той бідолашний чоловік, якого так звана природна зіпсутість або поганий характер перетворюють на бич для його ближніх, зуміє переконати себе, що цей бич укладено йому в руки Богом, то ті самі якості, що їх приписують його поганому характерові, почнуть здаватися йому добрими й позитивними.

Не варто надавати надто великого значення жалюгідному критерію, який примушує нас оцінювати людські дії за їхніми зовнішніми наслідками й тією тимчасовою шкодою, якої вони завдають тому, хто від них потерпає. Намагайтеся збагнути їхній внутрішній сенс і зрозуміти, яка глибина почуттів, думок і любові вміщується в тій істині, яка проголошує, що шкоду, завдану зі святими намірами, треба шанувати більше, аніж благо, спричинене порочними намірами.

Тебе ображають, народе мій, стверджуючи, що ти накидáв іншим свою віру вогнем і мечем, а сумний факт полягає в тому, що було зовсім не так, насправді твоя мета полягала не в тому, щоби комусь нав’язувати свою віру, а в тому, щоби відібрати золото в тих людей, які його накопичили: ти йшов грабувати, а не воювати за віру. Якби ж ти ходив у далекі краї лише з метою