Читати книгу - "Чотири сезони"

жалюгідний сучий син, як ти, я піду на пенсію. Я погодився тебе прийняти, Дюфрейн, бо набридло, що ти завалюєш мене заявами. Я хочу, щоб це припинилося. Якщо ти хочеш купити цей Бруклінський міст[31], діло твоє. Мене в це не вплутуй. Я такі божевільні історійки, як оце твоя, міг би слухати по два рази на тиждень, якби схотів. Кожен грішник у цьому закладі використовував би мене, як жилетку. Я тебе поважав. Але це вже край. Край. Ми порозумілися?

– Так, – сказав Енді. – Але знайте, що я найму адвоката.

– Господи Боже, навіщо?

– Я думаю, ми зможемо звести докупи кінці. З Томмі Вільямсом, моїми свідченнями й прямими доказами у вигляді документів та свідчень працівників заміського клубу, я думаю, усе в нас вийде.

– Томмі Вільямс більше не в’язень цього закладу.

– Що?!

– Його перевели.

– Куди перевели?

– У Кешмен.

Почувши це, Енді замовк. Він був розумною людиною, але тільки екстремально тупий не відчув би, що тут пахне договірняком. Кешмен – це в’язниця загального режиму на крайній півночі, в окрузі Арустук. Тамтешні ув’язнені копають картоплю. Праця, ясний пень, тяжка, але за неї вони одержують пристойну платню і, у разі, якщо забажають, можуть відвідувати заняття в непоганому професійно-технічному училищі. А для такого, як Томмі, хлопця з молодою дружиною і дитям, ще важливіше було те, що Кешмен мав програму відпусток… а це означало шанс пожити, як нормальна людина, бодай у вихідні. Шанс поклеїти модельку літака з малим, зайнятися сексом із дружиною, може, на пікнік піти.

Майже сто процентів, що Нортон усім цим потеліпав під носом у Томмі, на одній-єдиній ниточці: надалі ні слова більше про Елвуда Блетча. Або загримиш у важкі умови Томастону на мальовничій трасі номер один із реально лютими мужиками, і замість сексу з дружиною його матимеш із якимось старим страшнючим підаром.

– Але чому? – спитав Енді. – Навіщо його…

– Я зробив тобі послугу, – спокійно промовив Нортон, – зв’язався з Род-Айлендом. У них справді був ув’язнений на ім’я Елвуд Блетч. Його випустили достроково на ТУ – на так званих тимчасових умовах. Ще одна з шалених програм лібералів, призначених для того, щоб на вулицях побільшало злочинців. Відтоді його ніхто не бачив.

– Начальник тої тюрми… він ваш друг?

Сем Нортон обдарував Енді посмішкою, холодною, мов ланцюжок дияконського годинника.

– Ми знайомі, – відповів він.

– Чому? – повторив Енді. – Ви можете мені сказати, навіщо ви це зробили? Ви знали, що я не збирався патякати… про те, що ви тут робите. Ви знали. То чому?

– Бо від таких, як ти, мене нудить, – неквапом промовив Нортон. – Ти мені подобаєшся там, де ти зараз є, і поки я начальник Шоушенку, ти залишатимешся на своєму місці. Бач, раніше ти вважав себе кращим за інших. Я цей вираз у людини на обличчі давно навчився читати. На твоєму я його помітив першого ж разу, коли зайшов у бібліотеку. Він був наче написаний у тебе на лобі великими літерами. А тепер цього виразу нема, і мені це вельми до вподоби. Річ не лише в тому, що ти корисна посудина, навіть не думай. Просто таким людям, як ти, треба вчитися бути смиренними. Ти походжав тим прогулянковим подвір’ям, наче вітальнею, куди вас запросили на вечірку з коктейлями, де виплодки пекла гуляють, жадаючи жінок і чоловіків ближніх своїх та напиваючись до поросячого вереску. Але ти так більше не походжатимеш. Я стежитиму за тим, щоб ти так не походжав. У нас попереду ще багато років, і я стежитиму за тобою з превеликою втіхою. А тепер вимітайся звідси до біса.

– Гаразд. Але віднині, Нортон, уся позакласна активність припиняється. Інвестиційне консультування, схеми, поради щодо звільнення від податків. Усе це припиниться. Щоб дізнатися, як задекларувати здирницькі доходи, звертайтеся у відділ кадрів.

Обличчя в начальника Нортона стало червоним, як цегла… і враз уся фарба відринула од його щік.

– За це ти повертаєшся в карцер. Тридцять днів. На хліб і воду. Ще одна чорна мітка. А поки сидітимеш, ось тобі пожива для роздумів: якщо бодай щось із цього припиниться, бібліотеки більше не буде. Я візьму цю справу на власний контроль, подбаю, щоб вона повернулася до того стану, у якому була перед тим, як ти сюди потрапив. А ще я зроблю твоє життя… дуже важким. Надзвичайно. Я тобі влаштую найважче з усіх можливих ув’язнень. Для початку ти втратиш свій одномісний «Гілтон» у блоці номер п’ять. Втратиш усі ті камінці з підвіконня, втратиш захист охоронців од содомітів. Ти… втратиш усе. Ясно?

Я думаю, усе було гранично ясно.

А час минав, як раніше. Найстаріший у світі фокус, і, певно, єдиний насправді магічний. Зате Енді Дюфрейн змінився. Став жорсткішим. Інакше я цей його стан описати не можу. Він і далі виконував брудну роботу для начальника Нортона й тримався за бібліотеку, тож зовні все було нібито як раніше. Він і далі випивав на дні народження й на Новий рік, і далі віддавав корешам решту пляшки. Час від часу я діставав йому шкурки для полірування камінців, а шістдесят сьомого прикупив новий скельний молоток. Бо той, який я роздобув дев’ятнадцять років тому, геть стерся. Дев’ятнадцять років! Коли отак зненацька це промовиш, ті шість складів лунають так, наче гупнули двері склепу й хтось двічі прокрутив у них ключ. Скельний молоток, що в ті часи коштував десятку, тепер, шістдесят сьомого, продавали за двадцять два долари. Ми з Енді тільки журливо всміхнулися через це.

Енді далі різьбив і полірував камінці, які знаходив на прогулянковому подвір’ї, однак саме подвір’я вже суттєво поменшало в розмірах. Половину того, що було в п’ятдесятому, шістдесят другого заасфальтували. Разом із тим – він, по-моєму, знаходив, чим себе зайняти. Закінчивши вовтузитися з камінцем, він обережно викладав його на зовнішнє підвіконня, що виходило на схід. Розказував мені, що любить дивитись, як вони лежать на сонці, ті шматочки планети, які він підібрав із землі та яким надав форми. Кристалічний сланець, кварц, граніт. Смішні скульптурки зі слюди, що трималися на клеї для літачків. Розмаїті осадові породи, відполіровані й вирізьблені таким чином, що одразу впадало в око, чому Енді називав їх «сендвічами міленіуму», – скраю в них виднілися смужки різних матеріалів, що нашарувалися протягом десятиліть і століть.

Час від часу Енді роздавав свої камінці й камінові скульптурки, щоб звільнити місце для нових. Мені, я думаю, він подарував найбільше. Разом із камінцями, схожими на однакові запонки, я отримав п’ять. Була