Читати книгу - "Король шрамів, Лі Бардуго"

— Новозем’я було сильним союзником, — нагадав Толя. — Вони підтримували нас, стояли пліч-о-пліч із нами там, де ніхто не наважився.

Тамар схрестила руки на грудях.

— Але вони не можуть віддати за нас позички. Керч контролює равканський борг. Вони можуть знищити нас одним розчерком пера.

Ніколаї замислено розглядав мапу перед собою. На півдні — Шу Хан. На півночі — Фієрда. Равка затиснута між ними. Якщо їм не вдасться захистити кордони, його країна перетвориться на поле бою між двома могутніми силами, а він обіцяв людям мир і нагоду все відбудувати. І Шу Хан, і Фієрда можуть похизуватися сильними регулярними арміями, а равканське військо виснажене роками війни на обох фронтах. Перейнявши на себе командування равканськими силами після громадянської війни, Ніколаї знав, що чисельністю вони не можуть зрівнятися з ворожими арміями.

Равка могла вижити, лише залишаючись на крок попереду завдяки новітнім винаходам. Його країна не хотіла знову вплутуватися у війну. Він більше не хотів воювати. Але хотів виготовляти літальні апарати, кораблі, зброю в серйозних масштабах; їм потрібні були гроші й ресурси, допомогти з якими міг лише Керч. Рішення здавалося простим, хай навіть жодне рішення ніколи не було простим, от тільки для цього слід було забути про честь і союзників.

— Ви обоє маєте рацію, — озвався король. — Нам потрібні земені, і керчинці нам потрібні. Але неможливо обрати собі двох партнерів для танцю.

— Гаразд, — утрутилася Зоя. — А з ким нам хочеться піти додому, коли музика стихне?

Тамар постукала каблуком по стіні.

— Це мусить бути Керч.

— Не вдаваймося до поспішних висновків, — попросив Ніколаї. — Варто обрати не того партнера — і ніч виявиться нікчемною.

Він дістав із кишені слоїк із непрозорою зеленою рідиною й поставив на стіл.

— Це те, про що я думаю? — запитала Зоя.

Хлопець кивнув.

— Згідно з отриманими від Кувея Юл-Бо крихтами інформації, наші Алхемі близькі до створення протиотрути для парем.

Женя стиснула кулаки. На її бурштиновому оці забриніла сльоза.

— Отже…

Ніколаї ненавидів себе за те, що вимушений був розтоптати її надії, але всі вони мусили розуміти реальну ситуацію.

— На жаль, протиотрута вимагає величезної кількості стебелець юрди. Удесятеро більше рослин, ніж потрібно для створення однієї унції юрди парем.

Зоя взяла слоїк і покрутила його в руці.

— Юрда росте лише в Новозем’ї, інший клімат її не влаштовує.

— Нам потрібна протиотрута, — нагадала Тамар. — Усі розвіддані вказують на те, що й шуанці, й фієрданці незабаром розроблять придатний до використання різновид парем.

— Ще більше гришників потрапить у рабство, — додала Зоя. — Більше гришників використовуватимуть як зброю проти Равки. Більше гришників помре. — Вона поставила слоїк на стіл. — Якщо ми передамо Керчу креслення ізмарсій, то втратимо підтримку Новозем’я й останній шанс захистити наших гришів, а може, гришів у цілому світі від парем. — Дівчина штовхнула слоїк пальцем, і він став повільно вимальовувати коло. — А якщо відмовимо Керчу, то не матимемо грошей, щоб як слід озброїти й оснастити Першу армію. Як не крути, ми програємо.

Женя повернулася до Ніколаї.

— Тоді тобі слід вирушити в дипломатичну поїздку. Навідайся до Керчу, навідайся до земені. Роби те, що зазвичай робиш, коли не шкодуєш слів, щоб сказати щось примітивне і все заплутати.

— Мені понад усе хотілося б мати можливість побазікати, — зізнався Ніколаї. — Проте, боюся, у мене є й інші погані новини.

Женя гупнулася на стілець.

— Ще щось?

— Це Равка, крихітко, — нагадала Зоя. — Тут завжди є ще щось погане.

Ніколаї знав, що ця мить настане, проте однаково жалкував, що не може вигадати якоїсь відмовки й закінчити зустріч. «Ой, вибачайте, друзі, мені треба до теплиць у державних справах. Більше нíкому підрізати півонії». Попри те що всі присутні знали, що з ним відбувається, це досі здавалося якоюсь брудною таємницею. Йому не хотілося випускати в цю кімнату свого демона. Але необхідно було все розповісти.

— Поки ми з Зоєю подорожували, чудовисько знову мною заволоділо. Я втік із маєтку герцога й чудово прогулявся до місцевої гусячої ферми.

— Але снодійне зілля… — почала була Женя.

— Чудовисько набирається сили. — Ось воно. Він сказав це. У голосі жодного вагання, навіть найслабшої стурбованої нотки, хоч як йому хотілося задихнутися від власних слів.

Женя здригнулася. Вона краще за всіх розуміла темряву, що жила всередині Ніколаї. Вона була пов’язана з нічєвоями — чудовиськами, які докучали їй. Коли дівчина зрадила Дарклінґа, він наслав на неї своїх тіньових солдатів. Ці потвори позбавили її ока, а тіло від їхніх укусів укрилося шрамами, яких не міг прибрати жоден Краяльник. Ніколаї досі зачудовувався такій незрівнянній жорстокості. Дарклінґу було відомо, що Женя вважала красу своїм щитом, тож позбавив дівчину від неї. Він знав, що Ніколаї покладався на свій розум, на свій талант вигадати вихід із будь-якої ситуації, тож дозволив демону вкрасти хлопцеву здатність розмовляти й раціонально мислити. Дарклінґ міг убити їх, та натомість вибрав завдати болю. Можливо, сила його була древньою, та методи залишалися дріб’язковими.

— Давіде, — озвалася Женя, її пошрамована шкіра зблідла. — Хіба це можливо? Невже він може набиратися сили?

Творець відкинув з очей скуйовджене русяве волосся.

— Не мав би, — відповів він. — А надто після такого тривалого сну. Утім, сила, яка створила цю сутність усередині короля, не була звичайною гришинською силою. Це була мєрзость.

— Погань, — пробурмотів Толя.

— А ми вже називаємо її сутністю? — перепитав Ніколаї. — «Чудовисько» мені подобалося більше. Або «демон». Навіть «диявол» непогано звучить. «Чудовисько — це я, а я — чудовисько». Якби хлопець не кепкував із цього, то майже напевно втратив би глузд.

— Якщо тобі так хочеться, можемо називати його Марібель, — кинула Зоя, відсуваючи спорожніле горнятко. — Важливо не те, як ми його звемо, а що ми можемо вдіяти.

— Назва важлива, якщо ми неправильно розуміємо його природу, — заперечив Давід. — Ви читали гришинську теорію, щоденники Морозова. Сила гриші не може створити щось живе чи оживити матерію, а може лише керувати нею. І порушення цих принципів неодмінно матиме наслідки.

— Тіньова Зморшка, — промовив Ніколаї.

Море темряви, у якому кишіли потвори, розтинало Равку навпіл, аж поки Аліна Старкова не знищила його під час громадянської війни. Та залишилася рана — пустеля мертвого піску, де не проростало жодної травинки, наче Дарклінґова сила висмоктала із землі всю волю до життя. Мєрзость створила Зморшку, потвор, які в ній жили, і Дарклінґових тіньових солдатів, і цією ж силою Етерець скористався,