Читати книгу - "Концерт пам’яті янгола, Ерік-Емманюель Шмітт"

Він показав свою безвольну правицю.

— Довелося забути про скрипку.

Показав на свої ноги.

— Про спорт.

Показав на плавки.

— Про секс. А втім, саме цього я не встиг розсмакувати, правда ж?

Кріс, ошелешений цими зізнаннями, раптом відчув збентеженість через те, що торкався Акселя. Він дбайливо і з повагою посадив його на східці басейну.

— Господи, я такий радий бачити тебе живим, такий радий!

Він роздивився це покручене тіло, рідке волосся й зітхнув: бідолашний Аксель! Куди й поділося правильне, бездоганне обличчя — замість нього постала застигла маска, перекривлена на лівий бік; на ній не було почуттів, навпаки — віджилі спотворені наслідки трагічного випадку.

— Чи зможеш ти бодай колись пробачити мені?

— А що це змінить?

Аксель відповідав сповненим ненависті голосом.

Збентежений Кріс задумався.

Аксель, відчуваючи, як піднімається в ньому гнів, уперто вів далі:

— Що це змінить, га? Хіба це поверне мені тіло, музику, втрачені роки?

— Ні...

— О, можливо, це змінить твій тягар! Так, напевно, твоє життя стане легшим!

— Ні. Я назавжди розчавлений вагою своєї провини.

— То що це змінить? Скажи мені, що? Та не мовчи ж!

Аксель, уже не в силах стримуватися, горлав своїм металевим голосом, що важко відлунював від вологих склепінь басейну. Старигань припинив крутити руками, а рум’яний тренер нахилився, готовий зіскочити зі стільця і втрутитися.

Аксель і Кріс якусь мить мовчки дивилися один на одного. Нарешті останній визнав:

— Ти маєш рацію. Це нічого не змінить.

— Отож... Тому я не пробачаю. Приїхав я не для цього.

Кріс знову поглянув на нього. Він зненацька збагнув, що, здійснивши таку довгу подорож, Аксель мав певний задум.

— Чого ти хочеш?

— Зустрінемося о пів на восьму вечора у ресторані «Грізлі» поруч із готелем.

Кріс, повернувшись на Віллу Сократа, певний час гаряче сперечався з Карімом у столярній майстерні, а потім піднявся до себе готуватися до вечірньої зустрічі.

Він не уявляв, чого очікувати. І не знав, що й думати після сьогоднішньої несподіванки. Те, що Аксель іще живий, було чудовою новиною, однак це не позбавляло його, Кріса, провини — еге ж, зовсім ні; цей розлючений каліка з неприємним голосом і зламаною долею був живим свідченням того, як вічна мука може заступити смерть. Хіба не краще було б...

Страх! Ці думки раптом видалися йому жахливими! Він знову хотів уникнути відповідальності. Оце так бевзь...

Для Кріса болісною була думка про те, що зраджений Аксель не пішов на той світ одразу. Єдиний, хто відав про його огидний учинок, вижив; і ця людина двадцять років носила в собі це знання. Ось що так пригнічувало його... Кріс раптом зненавидів сам себе.

У ресторані на нього чекав Аксель, що зручно вмостився в інвалідному візку за столиком.

Вони спочатку замовили вечерю, потім завели розмову.

І якщо Кріс коротко розповів про своє повернення, миттєве осяяння, рішення перервати плин життя і піти іншим шляхом, спрямованим на допомогу іншим, то Аксель пускався у непотрібні деталі: по-перше, раніше він ніколи ні перед ким не сповідався, по-друге, хотів того вечора полюбити себе — і відчути себе любимим.

Що далі оповіді нашаровувалися одна на одну, то більше відкривалося Крісові, на кого перетворився Аксель. І це лякало його... Куди подівся янгол, якого він знав, де той хлопець, який думав лише про мистецтво, про музику, такий близький до духовних висот? За тарілкою навпроти сидів жорстокий ділок, позбавлений докорів сумління, готовий до переступу, до перестрибування з підпільної комерції до аморального краму, за умови, що це ще тугіше наб’є кишені; цей тип крамував усім — навіть іграшками, виготовленими з використанням отруйних фарб, — а коли його повідомляли про загибель дітей, то лише сміявся; він обманював державу, мав зиск із людського горя; словом, це був магнат із порожнім життям, позбавлений кохання, друзів і ідеалів. Тим часом піднесений Аксель навіть не здогадувався про те, який він справляв ефект; навпаки, він милувався собою, йому навіть здавалося, що він причаровував Кріса. Адже двадцять років тому Кріс із захопленням слухав би розповідь про карколомний злет, купу грошей, безмежну владу — однак новому Крісу, фахівцеві з перевиховання складних підлітків, — ці деталі були огидні.

Між двома дорослими чоловіками, що смакували вечерею, поступово наростало нерозуміння. Кожен тривалий час уявляв іншого, наділяючи його сильною особистістю з чіткими рисами. Аксель для Кріса став справжнім каноном безгрішності, а Кріс для Акселя — взірцем успіху. Вони побудували свої життя, взявши для себе одне одного за зразок, із більш-менш свідомим бажанням замінити, а то й перевершити відсутнього. А тепер їхні химери танули просто на очах.

Лише за десертом Аксель помітив, що його похвальба викликає у співрозмовника недружнє мовчання. Він зрозумів це по-своєму: кожен із них змінився і ненавидів те, чого досягнув інший. Ця прикра істина ставала тим боліснішою, чим більше Кріс нагадував Акселеві ту шляхетну людину, якою він був і якою уже ніколи не стане, натомість Аксель явив Крісові витравленого із себе кар’єриста.

Вони замовкли, минув певний час, і тоді Кріс, зітхнувши, зважився запитати:

— Акселю, навіщо ти повернувся?

— Щоб запропонувати тобі дещо.

— Я згоден.

— Від сьогодні ти коришся тільки мені.

— Але я...

— Я вимагаю відплати. Від сьогодні ти виконуватимеш усе, що я накажу.

— І все ж...

— Я тебе не примушую. Можеш відмовитися. Тоді я покличу своїх адвокатів, відкрию справу, заявлю, що впізнав тебе, — і почнеться судовий процес. Нам із тобою добре відомо, що терміну давнини у таких справах немає.

— Давай. Викажи мене. Я нічого не заперечуватиму. Я готовий сплатити по всіх рахунках — давно чекаю на це.

— Зажди, не жени! Якщо ти оплатиш свій борг у тюрмі, то оплатиш його суспільству, а не мені. Якщо ти зогниєш за ґратами, мені це ніяк не допоможе. Авжеж, справедливість буде встановлено, але що від того мені? Невже ти не хочеш зробити мені послугу?

— Звісно, Акселю, хочу. Я просто прагну прислужитися тобі!

— Тоді від сьогодні коришся мені.

— Гаразд.

— Присягнися.

— Присягаюся.

Аксель замовив другу пляшку шампанського і наповнив келихи.

— За нас!

— За нас... — відповів Кріс, марно намагаючись приховати шок.

Аксель одним ковтком спорожнив келих і налив собі ще.

— Завтра ж звільняєшся. Бувай, Сократова вілла! Опівночі у нас виліт на Шанхай. Ось, тримай, це адреса, яку ти можеш залишити тим, хто захоче зв’язатися з тобою.

І він