read-books.club » Дитячі книги » Позичений час, Володимир Миколайович Владко 📚 - Українською

Читати книгу - "Позичений час, Володимир Миколайович Владко"

204
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Позичений час" автора Володимир Миколайович Владко. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 22 23
Перейти на сторінку:
на учнів:

— Виходьте, виходьте з класу!

Раптом Льоня рвучко випростався. Він побачив, як ззаду до Тамари підкрався Віктор Сумський. Скрививши обличчя в звичну презирливу гримасу, він простягнув руку, схопив Тамару за косу і смикнув її, регочучи:

— Нова, новенька! Ха-ха-ха! Нова, новенька!

Тамара скрикнула від болю. На очах у неї виступили сльози.

— Чого ти в’язнеш до мене? — вигукнула вона.

Віктор зареготав ще голосніше.

— Як чого? — глузливо перепитав він. — Ха-ха-ха! Чуєте, хлопці, ще й питає! Сама, бачите, не розуміє! Виходить, треба смикнути ще разок!

І він знову простягнув руку до Тамари. Вона відсахнулася, очі її гнівно блиснули:

— Не чіпай!

Віктор розкрив рота, щоб щось сказати, але не встиг поглузувати: між ним І дівчинкою раптом опинився блідий, рішучий Льоня Куценко.

Вираз обличчя Віктора змінився. Зникла посмішка, очі примружилися. Він скоса дивився на Льоню, нахиливши скуйовджену голову набік. Кілька секунд панувала мовчанка. Першим не витримав її Льоня.

— Якщо ти… якщо ти посмієш… я… — йому бракувало слів.

— Ти?.. Хм!.. — презирливо хмикнув Віктор Сумський. — Що ж ти мені зробиш?

— Побачиш! ‘

— Цікаво! Дуже хочу побачити! — Віктор заклав руки в кишені й сплюнув убік.

Він був певний своєї сили: адже досі ніхто не наважувався перечити йому. Тому він ще й зробив крок вперед.

— Ану відійди! — процідив він крізь зуби. — Дивись, щоб не було для тебе гірше. Я не жартуватиму!

Льоня зблід ще більше, але все так само нерухомо стояв на місці. Він не зводив очей з ворога. Віктора теж дивувала поведінка Льоні, що насмілювався виступати проти нього, проти відомого забіяки. Можливо, Віктор і обернув би все це на жарт, якби навколо них не зібралися зацікавлені школярі. Перед ними Віктор уже не міг спасувати. Адже тоді він втратив би увесь свій авторитет. Тому він вирішив показати себе як слід.

— Кажу тобі, відійди! — повторив він загрозливо. — Бо інакше я вдарю…

— Спробуй! — коротко відповів Льоня.

— Та що з тобою говорити! Я ж іще перед уроком сказав, хто ти такий є.

— Хто?

— Боягуз, от ти хто!

Віктор не встиг закінчити, як Льоня з усієї сили вдарив його по щоці. Сумський відсахнувся, але втримався на ногах. Крива посмішка пробігла по його тонких губах. Він вийняв руки з кишень, спідлоба подивився на Льоню. На його щоці палала червона пляма. Він потер її рукою і неголосно сказав:

— Причиніть двері, хлопці. Є про що поговорити…

Чиїсь послужливі руки вже зачинили двері, засунули в їх ручку ніжку стільця, щоб зовні їх не можна було відчинити. Віктор Сумський глянув на Льоню. Той стояв блідий, з зціпленими зубами, але не відступав.

— Здаєшся? Кажи одразу! — зажадав Віктор.

Льоня тільки заперечливо хитнув головою.

— Ах, так?..

Віктор замахнувся правою рукою. Льоня хотів захиститися, але то був лише фальшивий замах. Він тільки прикривав справжній удар лівою рукою. Кулак Віктора Сумського важко вдарив Льоню в обличчя і звалив його з ніг. Падаючи, Льоня почув, як злякано скрикнула Тамара, що стояла, боязко притулившись до стінки.

Віктор зловісно нахилився над ним і спитав:

— Здаєшся?

Льоня мовчки підвівся. Все навколо нього стало немов рожевим. Він бачив цього разу тільки Віктора Сумського, тільки його ненависне, скривлене в огидній посмішці обличчя.

Якусь невловиму мить Льоня чекав і раптом кинувся вперед, кинувся всім тілом. Віктор розгубився. Він не сподівався такого блискавичного наскоку і не встиг захиститись. З нальоту Льоня збив його з ніг. Але, падаючи, Віктор устиг вчепитися в Льоню і звалив його також. Коли б упав хтось один, то другий не мав би права бити лежачого. Але тепер вони обоє були на підлозі, і тому бійка не припинялася.

Намагаючись опинитися нагорі, вони обидва качалися на підлозі, наносячи один одному незчисленні удари. Все це робилося мовчки: мовчали й школярі, які оточували їх кільцем.

Кожен відчував, що це — не звичайна бійка, а щось значно серйозніше. Всі розуміли, що Віктор Сумський захищав свій авторитет непереможного забіяки. А чому Льоня Куценко виступив проти нього, — цього не знав ніхто.

На мить Льоня опинився під Віктором. Міцний удар ледь не приголомшив його. Але новий напад люті потроїв сили хлопця. Він раптом згадав усе: і образи, яких завдавав йому Віктор, І його підступну поведінку тоді, вночі, в таборі, і те, як Віктор смикнув Тамару за косу, і його люте обличчя…

Льоня вивернувся і підім’яв Віктора під себе. Десь далеко, мов у тумані, майнуло перелякане обличчя Тамари. Льоня зціпив зуби. Він навалився на Віктора, притиснув його до підлоги і, дивлячись йому просто у вічі, прошепотів так тихо, що цього ніхто, крім його ворога, не міг почути:

— Край тобі буде, негіднику! Не відпущу! Помру, а не відпущу! Так і знай!

Льоня звільнив одну руку і ударив Віктора навідліг. І тут-таки побачив, як раптом скривилося його обличчя. Але то була вже не презирлива звичайна гримаса. Ні! Очі Віктора Сумського закліпали, губи жалісно затремтіли. І водночас Льоня відчув, як руки, що досі затискували його, мов одразу пом’якшали і ослабли. Що це?.. Віктор Сумський переможений?..

Ще не вірячи, побоюючись якогось підступного маневра, Льоня дивився на нього. Ні, сумніву не було! Віктор припинив битися. Це неймовірно! Як це могло трапитися?

— Здаєшся? — вимовив Льоня традиційне запитання.

Та невже ж Віктор Сумський проголосить себе переможеним? Невже він здасться?..

Але ось він через силу кивнув головою. Ледве промовляючи слова, Віктор видавив з себе:

— Я… підвернув руку… здаюся.

І враз школярі загомоніли, зашуміли. Майже ніхто не розчув того, що сказав Віктор, але ж він здався, здався!

Льоня підвівся. В нього боліли руки, ноги.

1 ... 22 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позичений час, Володимир Миколайович Владко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Позичений час, Володимир Миколайович Владко"