Читати книгу - "Реальна загроза"

Як і слід було очікувати, інцидент з Ґарсією наробив багато галасу. Чутки миттю розповзлися серед екіпажу, на ходу обростаючи вигаданими подробицями й перебільшеннями. В результаті найбільшу популярність здобула версія, що Ґарсія у нападі божевілля намагався захопити керування кораблем, погрожуючи присутнім у рубці лазерним пістолетом (щоправда, де він його взяв, ніхто пояснити не міг).

Та вже наступного дня, коли пристрасті трохи вщухли, ця версія видалася команді аж надто драматичною, тому більшість охоче повірила офіційному повідомленню, що в Ґарсії просто стався нервовий розлад на ґрунті перевтоми і він не підкорився наказові командира. На моє полегшення, майже ніхто не пов’язував цей випадок зі мною, лише нечисленні симпатики Ґарсії стверджували, що я навмисно і планомірно довів його до зриву. Проте ніхто їм не вірив.

Сам Ґарсія перебував під охороною в медичному ізоляторі. Психіатр діаґностував у нього виснаження нервової системи. Багато хто вважав, що тепер на його кар’єрі пілота можна поставити великого жирного хреста. Попри щирі запевнення друзів та колеґ, я все ж почувався частково винним у тому, що він так по-дурному перепаскудив своє майбутнє.

Через кілька днів життя на кораблі повернулось у попереднє русло. Скорочення складу літно-навіґаційної служби на одну людину майже не позначилося на нашій роботі. Власне, для безперебійного польоту нам цілком вистачило б і трьох груп по чотири пілоти, однак Астроекспедиція, на відміну від ВКС, підпадала під юрисдикцію цивільних профспілок, які висували жорсткі вимоги щодо максимальної кількості робочих годин і наявності вихідних.

Суб-лейтенанта Козинця перевели назад у Третю групу, а наша Перша лишилась неповною. Шкіпер Томасон склав спеціальний ґрафік, згідно з яким кожен з пілотів раз на п’ятнадцять днів мав відпрацювати зайву зміну замість вибулого Ґарсії, і це вирішило всі проблеми. А проте, буквально з першого дня мною оволоділа одна навязлива ідея, яку я обігрував подумки так і сяк, але не наважувався висловити вголос. І лише через тиждень набрався сміливості, щоб поговорить про це з капітаном Павловим.

Він прийняв мене в рубці командувача і, не давши мені навіть рота розкрити, промовив:

— Якщо ви з приводу суб-лейтенанта Ґарсії, то можете не турбуватися. Старший помічник Крамер запевнив нас із командором Томасоном, що ви поводилися гідно, не вдавалися до жодних провокацій і робили все від вас залежне, щоб загасити конфлікт. Відповідний запис уже внесено до вашої особової справи.

— Ні, сер, я з іншого приводу, — відповів я, хоча, мушу визнати, слова Павлова помітно заспокоїли моє сумління. Одна справа, коли в моїй невинності мене запевняли Топалова, Вебер та решта льотчиків; зовсім інша — почути це з вуст начальника експедиції.

— То що ж у вас? — запитав Павлов.

— Почасти це таки стосується Ґарсії, — обережно почав я. — У тому сенсі, що тепер літно-навіґаційна служба має одну вакансію.

— Цю проблему ми вже залагодили.

— Так, сер, звичайно, але… Річ у тім, що в екіпажі є людина з дипломом пілота-навіґатора.

Капітан кивнув:

— Капрала Елісон Тернер з інженерної служби?

Ага! Отже, він знає. Все знає… Ну, певна ж річ, він мусить усе знати.

— Так, сер. Саме вона.

— Ясно, ваша подруга. Але не ваша дівчина. Пам’ятаю, ви сказали, що просто живете разом.

Я відчутно зніяковів.

— Ну, тоді я не зовсім точно висловився. Ми просто…

— Інтимні подробиці мене не цікавлять, суб-лейтенанте. Ситуація зрозуміла. У вас є подруга, колишня однокурсниця, і ви просите зарахувати її на міце Ґарсії. Так?

— Ну… не зовсім. Я лише прошу випробувати її. Дати їй шанс, який ви дали мені.

— Ви вважаєте, що вона впорається? Вона так ж обдарована, як і ви?

Питання було вкрай незручне для мене і певною мірою провокаційне. Але я вирішив не викручуватися і чесно відповів:

— Ні, сер, капрал Тернер не така обдарована. Я не обіцяю від неї ніяких див. Проте вона дуже талановита, гарно підготовлена і з часом…

— Отож-то, що з часом, — урвав мене Павлов. — З нею треба працювати. А ми не беремо стажистів.

— Керівництво Корпусу вирішило взяти одного, — нагадав я. — За експериментальною програмою. Але зі мною не вийшло — ви зарахували мене штатним пілотом без стажування.

Павлов ледь помітно всміхнувся:

— Таки знайшли зачіпку, га? У винахідливості вам не відмовиш. Але чому ви просите саме за Тернер? Вона що, була кращою на курсі після вас?

— Ні, були кращі за неї. Проте їх немає на борту „Маріани“.

— Це лише відмовка, суб-лейтенанте. Скажіть відверто: чи попросили б ви за когось іншого?

— Навряд, сер. Дуже сумніваюся.

— Отже, все зводиться до вашої близькості. А вам не здається, що це несправедливо?

В думках я погодився з ним. Звісно, це несправедливо. Зі мною в коледжі навчалися і здібніші за Елі хлопці та дівчата. Більшість із них були пов’язані угодами з цивільними космічними компаніями і зараз проходять стажування на пасажирських або вантажних кораблях. Кілька випускників, що опинились у такій самій ситуації, як я, записалися до військового флоту. І лише Елі була така дурна, щоб піти працювати за супутною спеціальністю.

— Якщо мислити ґлобальним категоріями, то ви маєте рацію,