Читати книгу - "Тайники розкриваються вночі"

— Не знаю, — знизав плечима лейтенант. — Я працюю недавно…

Зранку Гармаш поїхав з'ясовувати, хто в Союзпостачі розподіляє устаткування. Довідався, що згоду, потрібну Штромові, може дати завідуючий або один з трьох інженерів відділу. Юрій записав прізвище, ім'я й по батькові кожного з них. Завідуючий — старий заслужений працівник. Штром, очевидно, не наважиться поткнутися до нього. Залишалися інженери: дві жінки й чоловік. Одна — літня, багатодітна, друга— молода, розлучена.

Валентин тим часом беріг ранковий сон Марка Аврелійовича, потім супроводив його до кав'ярні і приїхав слідом за ним до Союзпостачу десь о дванадцятій. Юрій, добувши потрібні відомості, вже крутився біля центрального під'їзду величного будинку, клянучи Штрома, через якого він досі не мав і ріски в роті.

Штром з'явився в Союзпостач буквально на кілька хвилин. З жовтим шкіряним портфелем в руках пробіг по довгих коридорах, сунувся до кількох кабінетів, до канцелярії.

Валентин ледве встигав фотографувати мандри рудого постачальника.

Потім Штром сів у таксі й повернувся до готелю.

Лейтенант розумів, що в Союзпостачі Штромові потрібно було тільки подати офіційне клопотання про дозвіл забрати вибраковані верстати. Все, що найбільше цікавить міліцію, станеться, очевидно, не в установі, а десь на приватній квартирі, серед вулиці або в готелі.

Тепер треба й на мить не спускати з Штрома очей.

Цілий день постачальник просидів у готелі. До нього теж ніхто не приходив. Це здивувало Юрія, але не спантеличило. «Обережний, — думав юнак. — Певно, за короткі відвідини Союзпостачу встиг домовитися про неофіційну зустріч».

Десь близько п'ятої години задзвенів телефон. Юрій схопився з дивана. Дзвонив Валентин, який чергував у вестибюлі готелю.

— Він вийшов.

— Сідайте в машину. Я теж іду.

Серце Юрія шалено билося. Нарешті все стане ясно!

Біля Союзпостачу Штром не відпустив таксі і швидко, тримаючи великого портфеля під рукою, зайшов у під'їзд. Лейтенант подався слідом.

Вони мало не зіткнулися в дверях. Штром повертався назад. Він пробув у будинку не більше двох-трьох хвилин і не встигнув би нікуди зайти. Але Штром повертався не сам, а з гарною молодою жінкою, яка, певно, чекала його у вестибюлі.

Юрій одсахнувся, даючи дорогу цій парі. Марк Аврелійович ковзнув по ньому байдужим поглядом і пропустив перед себе жінку. Здавалося, він так захоплений своєю вродливою супутницею, що нікого й нічого не помічає.

Таксі повезло Штрома до готелю. Постачальник розрахувався з водієм і разом із жінкою пройшов до ресторану.

У просторому залі людей було небагато. Оперативники сіли через кілька столиків, зайнятих відвідувачами. Звідси їм зручно було спостерігати. Супутниця Штрома — білява, модно одягнена і в міру підфарбована жіночка — привертала загальну увагу. Сподобалася вона й Юрієві своїми красивими світлими очима, м'якими рисами обличчя, які, на думку, лейтенанта, свідчили про лагідну вдачу і нестійкий характер. «Таку людину, — думав Юрій, — легко повернути на добрі діла і так само неважко збити на слизький шлях».

Тим часом Штром, як міг, упадав коло дами. Він довго замовляв обід, і офіціант незабаром поставив на стіл безліч усіляких закусок, фруктів, цукерок, приніс вина з барвистими етикетками й відерце з шампанським.

— Бенкет мільйонера! — поморщився Валентин. Він уже встиг викурити з свого портсигара сигарету, і перше фото відбилося на плівці.

— Не будемо звертати на них уваги! — попередив Юрій. — Тим більше, що вже несуть наші законні шашлики.

— Тяжке у вас життя, — бурмотів, жуючи, Валентин. — Добро, хоч бродяга нікуди не поспішає… А уявіть — зірвався б з місця, треба й собі все кидати…

Лейтенант тим часом витяг блокнот і ще раз поглянув на список службовців Союзпостачу, до яких міг звернутися Штром.

Літня жінка явно відпадала. Залишалася одна: Віра Семенівна Артюхова, двадцяти дев'яти років…

— Так і є!

— Ех, Віро, Віро! — Юрій відсунув тарілку. Чомусь пропав апетит.

Штром, усміхаючись, щось доводив своїй дамі. Слів Юрій не чув. Тільки бачив, як ворушаться його губи. Спостерігаючи за жінкою, помітив, що вона п'є легко, тримається невимушено, наче гуляти в ресторані для неї звичайна річ. Здається, вона починає поводитися безсоромно. Надто голосно сміється у відповідь на жарти Штрома, грайливо зазирає йому в очі…

Час минав. У ресторані спалахнули люстри. На довгасту естраду з нудьгуючим виглядом піднялися оркестранти. Зал наповнювався людьми. Від музики, а може, від м'якого світла стало якось наче тепліше, затишніше. Перші пари вийшли з-за столиків ближче до естради.

Штром теж підвівся і, посміхаючись, повів свою жертву в танок.

Тепер, можливо, під впливом музики, Юрій гостріше, ніж кілька хвилин тому, жалів молоденьку, безтурботну й слабку жінку, яка здалася йому схожою на пустотливу синичку, що випадково залетіла в ресторан і пострибала до багатого столу поласувати крихтами, не здогадуючись, що її можуть спіймати.

В якусь мить подумалося і про те, що Віра могла б принести світлу радість хорошому чоловікові. І знайти й своє щастя. В душі Юрія забриніла чоловіча образа на цю милолицю жінку, що піддалася такому негідникові, як рудий прищуватий спокусник Штром.

Ну, а постачальника він зараз ненавидів, як нікого. Адже досі ворогував із підлістю, нечесністю, злочинством, так би мовити, одягненими в загальні слова. А це вперше здибався з живим махінатором, який на його очах веде до загибелі молоду людину, одну з багатьох жертв його жадоби грошей.

Під легку музику, яка викликала в нього не піднесення, а щем у серці, він подумав про те, яка все ж таки тяжка в нього професія навіть порівняно з іншими працівниками міліції.

Оперативник кримінального розшуку, дільничний уповноважений, кожний міліціонер, коли бачать небезпеку для людини, мусять втрутитися. Як часто працівники міліції запобігають крадіжці, пограбуванню, ціною свого життя витягають людину з біди, затримують руку вбивці.

А от співробітники відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності не можуть цього зробити. Адже не підеш, скажімо, до крадіїв, ділків, валютників, підпільних мільйонерів і не скажеш їм: «Слухайте, ми здогадуємося, що ви злочинці.