Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

Якщо на постільні таємниці Марія тільки натякає, то про кухонні говорить відверто. «Вона не любила гострих присмак, а він, навпаки, їв усе гостре,— це вже клопіт, бо мені майже все доводилось готувати в двох одмінах: для неї без присмак, а для нього з присмаками. Дійшло до того, що він пізніше сам за столом додавав собі солі, перцю тощо; ще як він був малий, у селі всі знали, що для нього більші ласощі квашений огірок, ніж шматок торта».

Наступна варта уваги фотографія — з шлюбної подорожі до Люцерна. Можна твердо сказати: пані Груйтен, у дів. Баркель,— чарівна жінка: ніжна, тендітна, лагідна й елегантна; відчувається (ніхто з людей, що знали її, навіть Марія, не можуть цього заперечити), що вона вчилася грати Шумана й Шопена, вільно розмовляє французькою мовою, вміє плести, вишивати і т. д. І — треба додати — відчувається ще одне: з неї, либонь, вийшла б інтелектуалка; звичайно, пані Груйтен, як її й навчено, ніколи навіть не «торкалася» Золя, і можна собі уявити, як вона, мабуть, вжахнулась, коли через вісім років її дочка Лені спитала в неї про своє травлення. Певне, для неї «Золя» й «нечистоти» були майже тотожними поняттями. Лікарки з неї, мабуть, не вийшло б, але їй напевне не важко було б захистити дисертацію з історії мистецтва. Треба бути справедливим: якби їй створили відповідні умови, дали не таку елегійну, а більше аналітичну освіту, вклали в неї менше сентиментальності, а більше душі (коли вже без цього не можна обійтися), й не прищепили тієї церемонності, яку вона винесла з пансіону, то, може, з неї все-таки вийшла б добра лікарка. Певне одне — якби навіть їй потрапили до рук такі фривольні автори, як Пруст і Джойс, вона швидше б стала шанувальницею першого, ніж другого; все ж таки вона читала Енріку фон Гандель-Мацетті[8], Марію фон Ебнер-Ешенбах[9], зачитувалася тим католицьким ілюстрованим тижневиком, який за цей час став букіністичною рідкістю, а тоді був наймодернішим серед модерних видань цього типу, а надто в порівнянні з «Громадським голосом» за 1914—20 роки, який вона також читала. А як ще додати, що на свій шістнадцятий день народження вона дістала від батьків у подарунок передплату на часопис «Ірландське нагір'я», то буде видно, що їй не бракувало не тільки прогресивної, а навіть найпрогресивнішої літератури. Можливо, через те «Ірландське нагір'я» вона була дуже добре обізнана з минулим і сучасним Ірландії, знала такі імена, як Пірс[10], Коннелі[11], навіть такі, як Честертон; її сестра, сімдесятип'ятирічна Ірена Швайгерт, у дів. Баркель, яка в привілейованому притулку для старих у товаристві ніжноголосих папуг «спокійно чекає смерті» (її власні слова), засвідчує, що мати Лені молодою дівчиною «належала до перших, якщо не найперших читачок німецьких перекладів Вільяма Батлера Їтса — я знаю це, бо сама подарувала їй том прози Їтса, що з'явився друком 1912 року, і, звичайно, Честертона». Ми аж ніяк не наміряємося ставити комусь у заслугу його літературну освіту чи дорікати комусь браком такої освіти,— ми тільки хочемо висвітлити тло картини, на якому 1927 року вже з'явилися трагічні тіні. Одне в нас не викличе сумніву, коли ми глянемо на цю фотографію з шлюбної подорожі 1919 року: не знаємо, що б могло вийти з матері Лені, але напевне на куртизанка; вона справляє враження жінки, для якої почуття не мають великої ваги, і вже аж ніяк не має ваги секс, зате для нього секс важить багато; дуже ймовірно, що ця пара — в тому, що вони кохали одне одного, не доводиться сумніватися,— вступила в подружні стосунки без будь-якого еротичного досвіду, і можливо, що перші ночі Груйтен був не те що брутальний, але трохи нетерплячий.

Що ж до його знайомства з книжками, то авт. ніяк не може покластися на твердження одного живого ще його конкурента, якого звуть «велетнем будівельної промисловості»; він сказав буквально таке: «Груйтен і книжки? Гросбух — ото, мабуть, була єдина книжка, якою він цікавився». Ні, можна довести, що Губерт Груйтен читав книжки, але справді мало: тільки фахову літературу, коли вчився на інженера, та ще популярну біографію Наполеона, а крім того, як кажуть майже тими самими словами Марія і Гойзер, «йому вистачало газети, а пізніше радіо».

Після того, як пощастило розшукати стару пані Швайгерт, з'ясувався один досі нез'ясований і нез'ясовний, не прив'язаний до жодної географічної місцевості вислів Марії, який так довго залишався у записнику авт. незакреслений, що мало не став жертвою його нетерплячості: Марія сказала про пані Груйтен, що та «зовсім схибнулася на своїх фіннах». Оскільки йшлося не про фіни, личинки стьожкових глистів (Марія: «Ні, жодних глистів у неї зроду не було»), і не знайшлося бодай найменшого доказу, що цей вислів був якось пов'язаний з Фінляндією, то, мабуть, Марія, мала на думці «феніїв[12]»,бо любов пані Груйтен до Ірландії з часом набрала романтичних, трохи навіть сентиментальних форм. Принаймні Їтс лишився її улюбленим поетом.

Оскільки в нас немає листів Груйтена до дружини чи дружини до нього, а свідчення ван Дорн у цьому