Читати книгу - "Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу…"

Олівія завмерла в очікуванні.

— Чекаю тебе під другим транспортним мостом на лівому березі, — промовив якийсь майже незнайомий, басовитий, здавлений голос.

— Де? — розширив від здивування очі Єгор.

Та в слухавці вже звучали короткі гудки.

— Що там? — не витримала дівчина. — Чого йому треба?

— Чекає мене під якимось мостом, — ошелешений відповів, задивившись в одну точку.

— Що за маячня? — нервово хмикнула Олівія. — Ти ж не поїдеш, правда?

Єгор насупив брови й попрямував до дверей.

— Ні! Ні! Не смій! — раптом почув розпачливий крик громадянської дружини. — Я не пущу! — закрила собою вихід з будинку.

— Що з тобою? — скривився Єгор. — Мене кличе брат. Напевно, щось дуже важливе й термінове, якщо наша зустріч така засекречена.

— Благаю, не йди, — замолила Олівія. — У нього зброя, я знаю. Йому по роботі належить…

Від почутого Єгор аж отетерів.

— Ти знаєш щось, чого не знаю я? — пронизливо глянув у її налякані очі. — До чого тут зброя? Макар — мій рідний брат. З якого дива погрожував би мені зброєю? Га?

— Я люблю тебе, — заплакала Олівія. — Хотіла лише, щоб ця… отримала те, на що заслужила… не лізла у чужу сім’ю…

— Хто — ця? — насилу видавив з себе Єгор. До нього потроху почало доходити, що відбувається. Але гнав подалі страшні думки.

— Майя, — заливаючись сльозами, зізналася Олівія. — Ви ж сьогодні… у готелі…

— Що?!!! — мов божевільний заревів Єгор. — Ти?!!!..

— Я… я повідомила Макара, але…

Від почутого Громов ледь не схибився. О, Сило Небесна! То Макар усе знає?!

– І все-таки я не помилявся у тобі, — повними розчарування очима глянув на Олівію. — Сьогодні мав бути твій найщасливіший вечір. Я хотів зробити пропозицію, нарешті узаконити наші стосунки… Думав, ти заслужила, — божевільно засміявся. — А тепер… доки я повернуся… Якщо я ще повернуся… щоб духу твого тут не було. Починай збирати речі.

На тому грубо відштовхнув бідолаху від дверей і поїхав назустріч своїй долі.

Машину брата Єгор помітив здалеку.

Під’їхав. Припаркувався поряд. Вийшов. Обдивився навколо.

«Розумно вибране місце, — подумав. — Ніби й у центрі, а практично безлюдне».

Спустився до води. Глянув під міст. Нічого не видно. Повна темрява.

Підійшов ближче.

— Макаре, — обережно покликав.

У відповідь — тиша.

Зайшов під міст. Очі ще не звикли до темноти.

— Макар! — підвищив тон Єгор. — Я тут. Ти ж хотів мене бачити.

— Хотів, — раптом почув заду. Спробував повернутися, але відчув, як залізне холодне дуло вп’ялося йому в потилицю.

Єгор заплющив очі, стиснув зуби. Скули його заходили.

— Ти помиляєшся, — почав першим. — Все не так, як думаєш.

— А як я думаю? — іронічно запитав Макар.

— Вона кохає тебе, — ковтнувши від хвилювання слину, продовжив молодший брат.

«Якщо вже помирати, то треба хоч встигнути найголовніше сказати», — вирішив. Можливо, тоді зможе Майю врятувати. Якщо вона ще жива, судячи з настрою Макара…

— Кох-хає, — протяг Громов старший. — Тоді чому? — просичав крізь зуби. — Що вона робила в готелі?

— Я змусив, — вже впевненіше відповів Єгор. — Опусти зброю. Дай все пояснити. Далі, якщо хочеш, убивай, не тікатиму.

Єгор відчув, як дуло пістолета перестало тиснути голову. Повільно обернувся. Глянув на брата. У цю хвилину йому навіть жаль стало Макара. Якийсь розбитий, морально й душевно знищений, виснажений, наче після страшних катувань.

— Пам’ятаєш, коли просив тебе знайти жінку, яку покохав у Домінікані? — почав свою розповідь. — Русалку?

Макар мовчав.

— Як виявилося… то була твоя Майя.

— Як виявилося? — скривився, мов від страшного болю Макар.

— Це виявилося під час нашого сімейного знайомства. Я ледь не збожеволів, коли побачив її на твоїй кухні. Але те, що було між нами — було до тебе, Макаре. Тоді ніхто не думав про кохання. Вона була самотня й повністю одинока. Приїхала на курорт з єдиною метою — завагітніти від іноземця. Це я вже потім зрозумів. Та ловеласка з неї нікудишня. Одразу видно: практика стосунків з чоловіками — майже нульова. Вона впала мені в око, це правда. Але я не прихильник курортних романів, тому навіть не припускав, що… — Єгор замовк.

Запанувала мертва тиша.

Макар важко дихав.

— Одного вечора, — продовжив свою розповідь-покаяння брат, — я помітив одиноку жіночу постать, яка віддалялася береговою лінією кудись у темряву, подалі від готелів, шумного гурту на пляжі. Серце стисло недобре передчуття. Не міг пояснити чому, але ноги понесли слідом. Я не помилився. Вона вирішила звести рахунки з життям. Зупинилася, щось довго белькотіла про горизонт, потім крикнула, що не витримує самотності — й пішла топитися. Я ледь її врятував: доки добіг, кинувся у воду, Майя вже добрячу відстань відпливла. На берег витяг непритомну. Відкачав, насварив. А вона, замість вдячності, стала огризатися. Мовляв, хто просив мене її рятувати і все таке. Я не витримав. Злість охопила все моє єство. Навіть не знаю, як це сталося. Кинувся на неї, мов божевільний. Прямо там, на пляжі, по дикому… Далі були три казкові дні, які ми провели разом. Обидва розуміли, що продовження не буде. Тому навіть не знайомилися до пуття. Лише коли одного ранку я прокинувся і побачив поряд, на ліжку пусту подушку — серце защеміло. Хотів її знайти. Думав, вона — моя доля. А виявляється… твоя… Та відколи знову її побачив — втратив спокій, правда. Гадав — вона нещаслива з тобою. Вийшла заміж, аби лише втекти від самоти. Я ж бо знаю, як вона мріє про дитину. Чого їй вартує відмовитися від найзаповітнішого бажання… Хотів зіграти на цьому. Тому й влаштував цю зустріч у готелі. Та Майя й на кілька метрів мене до себе не підпустила. Сказала, якщо