Читати книгу - "Пригоди Румцайса (на украинском языке)"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що ти цим хочеш сказати, Йокле? — запитав Румцайс.
— Я цим хочу сказати, — повільно відповів Йокл, — що вже скоро доведеться тобі опинитися у такому зашморгу, Румцайсе. Пишуть у газетах, що згори на тебе суне піше військо, знизу — артилерія, а посередині йде сам імператор.
— Ой боже ж мій! — жахнулася Манка.
Румцайс на хвилину замислився.
— Отже, пан імператор не подарував мені того плацу. Якщо так, треба приготуватися до зустрічі з його величністю.
І він позичив у Йокла моток тонкої конопляної мотузки.
— І оце все, з чим ти думаєш іти проти імператорського війська? — здивувався Йокл.
— Атож, — кивнув Румцайс.
Перекинув він мотузку через плече, взяв Манку за руку, і вони подалися до липової алеї.
Дійшовши туди, висадив Румцайс Манку на високу липу, сам зручно вмостився поряд з нею поміж двома гілками, а моток мотузки поклав собі на коліна.
Манка притягла до себе гілку, всипану липовим цвітом, і вони по черзі передавали її одне одному, вдихаючи липові пахощі. А бджоли так і бриніли навколо них.
Раптом Манка відштовхнула гілку й промовила:
— Щось мовби димом тягне.
— Це десь топиться до обіду піч, — відказав Румцайс і з насолодою вдихнув липові пахощі.
— Ой Румцайсе, це не дим! — вигукнула Манка.
Румцайс потяг своїм розбійницьким носом — в один бік, у другий, у третій.
— Це йдуть сюди три війська, як казав Йокл. З одного боку я чую, як тліють ґноти біля гармат, з другого — як смердить клоччя від солдатських рушниць, а посередині тхне потом імераторського коня.
— Що ж нам тепер робити, Румцайсику? — злякано спитала Манка.
— Побачимо, — відповів Румцайс.
За кілька хвилин усе військо прийшло туди і з усіх боків оточило липу, на якій сидів Румцайс. Піхота й артилеристи, мінери і сапери, улани і драгуни — і хто зна ще. Зарядили рушниці та гармати і навели їх на липу.
У Манки душа втекла в п'яти.
Тут під'їхав на коні під липу сам імператор. На голові в нього височів генеральський ківер, а під сідлом була попона, виткана золотом. А лихий такий, аж золоті китиці на мундирі в нього трусяться. Закричав імператор:
— Слісай унис, Румцайсе! Шнель![14]
Та Румцайс наче й не чув, — нюхав собі липовий цвіт. А потім спритно спіймав у повітрі ластівку і пошепки запитав у неї:
— Кудою звідси ближче до Відня? Скажи! Ти це повинна знати...
Розтулив він долоню, ластівка полетіла, і Румцайс з того боку зробив на дереві риску.
— Прокляття! Ти злізеш із липи, Румцайсе, чи ні?! — лютував імператор.
— Та вже злізу, — відповів Румцайс.
І поволеньки, гілка за гілкою, поліз із дерева. А коли був зовсім низько й імператор та солдати вже простягали до нього руки, зробив Румцайс хвацький розбійницький рух і зірвав з голови у імператора генеральський ківер. Потім висмикнув з-під сідла золоту попону і мерщій подерся нагору, до Манки.
Його величність допекло до живого. Витяг імператор із кишені роговий сюрчок і засвистів до війська:
— Гвинтівки і карабіни! Гармати і гаубиці! Бомби і гранати! Фаєр![15] Прямо у Румцайса!
Але за мить до того, як військо вистрелило, насадив собі Румцайс на голову генеральський ківер, а Манці накинув на плечі злототкану попону. На одному кінці мотузки, яку позичив у Йокла, зробив він зашморг і закинув його на вершечок їчинської надбрамної башти. Тільки-но зашморг зачепився там, схопив Румцайс другий кінець мотузки зубами, обняв Манку, відштовхнувся з усієї румцайсівської сили і стрибнув з дерева.
Усе військо внизу стало «вільно» і тільки роти пороззявляло, коли в них над головами полетів Румцайс із Манкою над дахами далі і далі, у бік Відня.
А в імператорському палаці у Відні о цій порі троє камердинерів прибирали парадну залу. Провітрювали її, відчинивши вікна, і витирали порох з двох тронів — більшого для імператора й меншого для його жінки. Раптом перший камердинер згадав:
— А як там у Їчині війна з Румцайсом?
Тільки він промовив це, як у вікно щось влетіло до зали. Мить — і на більшому троні вже сидів сам імператор в генеральському ківері, а на меншому — загорнена у золоту парчу імператриця.
Другий камердинер упав на коліно і шанобливо промовив:
— Вітаю вас, ваша імператорська величність! Чи можемо ми поздоровити вашу величність із славною перемогою у війні з Румцайсом?
— Атож, — милостиво промовив Румцайс з-під генеральського ківера.
І Манка пропищала із своєї парчі:
— Атож.
— Гурра! — вигукнув третій камердинер. Махнув рукою музикам, які були напоготові, і ті заграли пісеньку на честь перемоги.
Румцайс трохи послухав, але та пісенька йому не дуже сподобалась. Він спохмурнів і промовив:
— Годі.
Камердинери перезирнулися. Ще ніколи такого не бувало, щоб імператор зупиняв музику, яка прославляла його.
Та в цей час Румцайс наказав, як справжній імператор:
— Оголошую всім підданим нову пісеньку на честь перемоги. Ось цю: «В Їчині музики грають, аж дерева гнуться».
Імператорський оркестр заграв цю пісню.
Камердинери стали струнко.
Коли оркестр дограв, троє камердинерів запитали, які будуть далі накази його імператорської величності.
— Зараз ми підемо до своїх світлиць, — промовив поважно Румцайс.
Він узяв Манку за руку, і вони подалися в рідну Чехію, до печери в Ржаголецькому лісі.
Частина друга
Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека
1. Як Румцайс замовив три танці
Одного разу сиділа їчинська княгиня у садочку за стіною замку, поглядала на моріжок і зітхала по-французьки:
— Яка нудьга дивитися весь час на зелену траву!
Прийшов пан князь у нових атласних штанях і промовив:
— Алябонер[16], я до ваших послуг.
Покликав він лакея Фріцека і звелів, щоб той розпорядився викопати на місці зеленого газона ставок.
Коли ставок викопали, князь показав його княгині, але та тільки зітхнула, обмахуючись хусточкою:
— А де біля ставка очерет?
Князь кивнув Фріцекові:
— Щоб сю ж мить усе було готово!
Фріцек гукнув на садівників, і за хвилину навколо ставка зазеленів очерет.
Та княгиня промовила примхливо:
— А де русалка? Я хочу, щоб вона танцювала на ставку переді мною.
Тут уже ні князь, ані лакей Фріцек не могли дати ради. Спробували заманювати русалок срібним дзеркальцем, але жодна не прийшла.
У княгині зіпсувався настрій, і вона подалася до свого сповідника.
— Але ж це простіше простого! — вигукнув сповідник. — Русалки найкраще ловляться на свячену нитку.
І тут-таки освятив їй
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Румцайса (на украинском языке)», після закриття браузера.