Читати книгу - "Межовий лицар"

«Шестеро,» сказав Данк з надією Рейману Фоссовею, коли сір Ліонель приєднався до інших. «Я впевнений, твій кузен приведе ще одного.»

Рев прокотився між глядачів. На північному краю поля з річкового туману з’явилась група лицарів. Троє Королівських гвардійців їхали першими, неначе привиди в своїй білій емальованій броні, їхні білі плащі розвівались позаду них. Навіть їхні щити були білими, без гербів, чисті як поле, на яке щойно випав сніг. Позаду них їхав Мейкар з синами. Ейріон був на сірому в яблуках коні, попона, що проглядала через броню, переливалась жовтим та червоним при кожному кроці. Дестріер його брата був дещо менших розмірів, в чорному із золотом панцирі. Зелений плюмаж тріпотів на шоломі Дейрона. Але по-справжньому страшно виглядав саме їхній батько. Чорний гребінь із зубів дракона був закріплений у нього на плечах, висотою сягаючи вершини шолома. Прикріплена до сідла величезна булава із шипами виглядала найбільш смертоносною зброєю, яку бачив в своєму житті Данк.

«Шість,» раптом вигукнув Рейман. «Їх лише шестеро.»

Й справді, побачив Данк. Три чорних лицарі і три білі. Їм теж не вистачало одного. Невже Ейріон не зміг знайти сьомого? Що в такому випадку? Будемо битись шестеро проти шести, якщо жоден з нас не знайшов сьомого?

Егг підійшов до нього, поки він намагався розібратись в ситуації. «Сір, вам час одягати броню.»

«Спасибі, сквайр. Почнемо?» Сталевий Пейт допоміг хлопчику. Кольчуга та латний комір, поножі та латні рукавиці, койф та гульфік — вони огорнули його в сталь, тричі перевіривши кожне з’єднання та кріплення. Сір Ліонель сидів, точачи свій меч, Хамфрі тихо розмовляли, сір Робін молився, а Рейман Фоссовей крокував туди-сюди, хвилюючись куди запропастився його кузен.

Данка повністю одягнули в броню на час, коли сір Стеффон нарешті прибув. «Рейман,» гукнув він, «мою броню, будь такий ласкавий.» Він перевдягнувся у вільний камзол, щоб одягнути зверху броню.

«Сір Стеффон,» звернувся до нього Данк, «що з вашими друзями? Нам потрібен ще один лицар, щоб було семеро.»

«Боюсь, вам потрібно ще два,» відказав сір Стеффон. Рейман зав’язував позаду кольчугу.

«Мілорд?» Данк не зрозумів його. «Два?»

Сір Стеффон підняв латні рукавиці з чудової лобстерної сталі і натягнув одну з них собі на ліву руку. «Я бачу п’ятьох тут,» сказав він, поки Рейман кріпив його пояс для меча. «Бізбері,Ріслінг, Хардінг, Баратеон і ви.»

«І ви,» додав Данк. «Ви шостий.»

«Я сьомий,» посміхнувся сір Стеффон, «але для іншої сторони. Я битимусь разом з принцем Ейріоном та іншими.»

Рейман якраз збирався одягнути йому шолом. Але зупинився, неначе вдарений громом. «Ні.»

«Так.» Сір Стеффон знизав плечима. «Я впевнений сір Данкен мене зрозуміє. У мене обов’язки перед моїм принцом.»

«Ви говорили йому, що він може на вас покластись.» Рейман зблід.

«Я таке казав?» Він забрав шолом з рук кузена. «Не сумніваюсь, я тоді був щирим. Подай мені коня.»

«Самі його беріть,» люто гаркнув Рейман. «Якщо ви думаєте, що я вам допомагатиму, то ви такі ж недалекі, як і підлі.

«Підлий?» перепитав сір Стеффон. «Слідкуй за своїм язиком, Рейман. Ми яблука з одного дерева. А ти мій сквайр. Чи ти забув про свої клятви?»

«Ні, не забув. А ви? Ви давали клятву лицаря.»

«Я буду більше ніж лицар ще до вечора. Лорд Фоссовей. Мені подобається як це звучить.» Посміхаючись, він натягнув другу рукавицю і пішов за своїм конем. Хоча інші і дивились на нього презирливо, ніхто не зробив спроби зупинити його.

Данк мовчки дивився, як сір Стеффон вів свого коня через поле. Його руки стиснулись в кулаки, але в горлі було занадто сухо для слів. Хоча жодні слова таких, як сір Стеффон і не переконають.

«Посвятіть мене в лицарі.» Рейман поклав руку на плече Данка і розвернув його. «Я займу місце свого кузена. Сір Данкен, посвятіть мене.» Він став на одне коліно.

Нахмурившись Данк потягнувся за своїм мечем, але завагався. «Рейман, я… Я не можу.»

«Ви повинні. Без мене вас тільки п’ятеро.»

«Хлопець каже правду,» вмішався сір Ліонель Баратеон. «Зробіть це, сір Данкен. Будь-який лицар може посвятити в лицарі.»

«Чи ви сумніваєтесь в моїй мужності?» запитав Рейман.

«Ні,» відказав він. «Зовсім, ні, просто…» Він все ще вагався.

Звуки фанфар струсонули вологе ранкове повітря. Егг підбіг до них. «Сір, лорд Ешфорд викликає вас.»

Усміхнений Шторм нетерпляче хитнув головою. «Їдьте, сір Данкен. А я посвячу сквайра Реймана в лицарі.» Він дістав меча з піхов і відтіснив Данка в бік. «Рейман з Дому Фоссовеїв,» урочисто почав сір Ліонель, торкнувшись лезом правого плеча сквайра, «від імені Воїна я зобов’язую тебе бути сміливим.» Меч перейшов з правого плеча на ліве. «Від імені Батька я зобов’язую тебе бути справедливим. Знову на праве плече. «Від імені Матері я зобов’язую тебе захищати слабких та невинних.» На ліве. «Від імені Молодиці зобов’язую тебе захищати всіх жінок.»

Данк залишив їх там зі змішаними почуттями полегшення та вини. Але нам все-одно не вистачає одного, думав він, поки Егг підводив йому Грома. Де я знайду ще одного? Він розвернув коня і повільно поїхав до трибуни, де стояв лорд Ешфорд, чекаючи. З північної частини поля під’їхав принц Ейріон. «Сір Данкен,» бадьоро вигукнув він, «схоже у вас тільки п’ятеро бійців.»

«Шестеро,» відповів Данк. «Сір Ліонель посвячує в лицарі Реймана Фоссовея. Ми битимемось шестеро проти семи.» Бували випадки, коли перемогу здобували і при гірших співвідношеннях. Але лорд Ешфорд похитав головою. «Це заборонено, сір. Якщо ви не знайдете ще одного лицаря на ваш бік, ви будете проголошені винним у тих злочинах, в яких вас звинувачують.»

Винним, подумав Данк. Винним в ударі по зубам, і за це я повинен померти. «Мілорд, прошу дати мені кілька хвилин.»

«У вас вони є.»

Данк поїхав повільно вздовж огорожі. На трибуні було повно лицарів. «Мілорди,» звернувся до них він, «можливо хтось із вас пам’ятає сіра Арлана із Пеннітрі? Я був його сквайром. Ми служили багатьом із вас. Їли з ваших столів, спали у ваших замках.» Він помітив Манфреда Дондарріона на найвищому ряду. «Сір Арлан був поранений на службі у вашого батька.» Лицар щось сказав леді, яка сиділа біля нього, ігноруючи межового лицаря. Данк змушений був рухатись далі. «Лорд Ланністер,