Читати книгу - "Божий світильник. Куля для боса"

— Навіть якщо все це так, містере Квін, — озвався полісмен,— то я не розумію, чого всі ці люди домагалися? Не могли ж вони сподіватися, що ви взагалі не викриєте цей обман!

— Це правда, — погодився Еллері. — Але не забувайте, що, спіймавши пас на гачок, вони намагалися заволодіти багатством Сільвестра Мейх’ю і зникнути. Весь обман був потрібен, щоб вигадати час, без перешкод обшукати Чорний дім і знайти золото, навіть якби для цього довелося зрівняти будинок із землею. Це ж ясно. Я не маю сумніву, що в сусідньому будинку цілим залишився, мов після погрому, тільки каркас. Саме того Рай-пак і Кейт час від часу й зникали. Поки справді надприродне явище тримало нас у Білому домі-двійникові, вони по черзі, довбаючи камінець за камінцем, гарячково шукали в Чорному домі золото. Ось чому хтось — може, й присутній тут вельмишановний містер Райнак — вислизнув з будинку вслід за вами, Торпе, і вдарив мене по голові, коли я необачно спробував був піти по сліду, залишеному на снігу Кейтом. Не можна було допускати, щоб я дійшов до... до того місця, де стояв і Чорний дім, і Білий дім, у якому ми лягли спати першої ночі після приїзду. Бо тоді я розгадав би таємницю.

— А золото вони знайшли? — запитав Торн. .

— На мою думку, знайшли й переховали.

— Але ж ми не...— вихопилось у місіс Райнак.— Герберте, я ж тобі казала, не...

— Ідіотка! — гарикнув товстун.

Жінка сіпнулася, немов він дав їй ляпаса.

— Якщо ви не знайшли здобич, то чому ж дозволили їм сьогодні поїхати? — грубо запитав у Раішака офіцер.

Той, не відповідаючи, схопив склянку й жадібно випив.

— Гадаю, я можу відповісти на це запитання, — замислено промовив Еллері. — 3 багатьох причин це — най-дпвовижніша річ у всій таємниці, до того ж найжорсто-кіша й найменш простима. Все інше порівняно з нею — дитячі забавки. Це стосується міс Мейх’ю і... вбивства.

— Вбивства? — насторожився полісмен.

— Стосується мене? — збентежено промовила Еліс.

Еллері запалив сигарету й звернувсь до полісмена.

— Приїхавши сюди, Еліс Мейх’ю першого ж дня пішла разом з нами до Чорного дому. Там у батьковій спальні вона натрапила на давній дівочий портрет своєї покійної матері. Бачу, тут його немає — отже, він усе ще в Білому домі-двійникові. Еліс кинулася до портрета, мов голодний китайський біженець до чашки рису. Вона сказала, що має лише одну материну фотокартку, та й Ту поганої якості, а тому дуже зраділа такій несподіваній знахідці. Еліс узяла портрет, принесла до Білого дому й поставила його на каміні на оцьому каміні.

Полісмен насупив брови. Еліс сиділа нерухомо. Мовчав здивований Торн.

Еллері затягся сигаретою й розповідав далі:

— Та коли сьогодні Еліс Мейх’ю, рятуючись утечею, назавжди залишала з нами Білий дім, вона не взяла з собою материного портрета — дорогої згадки, від якої була в захваті першого дня. Не помітити портрета, скажімо, від хвилювання, вона не могла, бо за хвилину до від’їзду поклала на камін, поруч із портретом, свою сумочку, але, забираючи її, на портрет навіть не глянула. Л в Еліс же, як вона сама висловилась, немає нічого дорожчого. Коли вона взяла портрет першого дня, то, безперечно, мала б узяти його й останнього дня.

— Бога ради, Квіне, що ви таке кажете?! — вигукнув Торн.

Суворо дивлячись на дівчину, яка сиділа затамувавши подих, Еллері різко промовив:

— Я кажу, що інший був не тільки будинок, інша була й жінка. Я кажу, що перед нами не Еліс Мейх’ю.

Всі мовчали, навіть полісмен. Він лише переступив з ноги на ногу.

Нарешті дівчина звела очі.

— Я все передбачила, — зітхнувши, мовила вона зовсім не хрипким голосом. — І все йшло так добре...

— О, ви ошукали мене дуже спритно, — озвався Еллері.— Чого варта тільки ота сценка в спальні минулої ночі!.. Тепер я знаю, що там діялося. Опівночі шановний містер Райнак непомітно зайшов до вашої кімнати, щоб розповісти вам про наслідки пошуків у Чорному домі. Мабуть, він хотів також, щоб ви будь-що вмовили мене й Торна негайно поїхати. Я випадково проходив коридором біля вашої кімнати, спіткнувся об килим і, заточившись, удариься в стіну. Не знаючи, хто це і що в непроханого гостя на думці, ви обоє зіграли дуже талановито... Справжні актори! Ви обоє могли б досягти успіху у театрі.

Товстун заплющив очі й, здавалося, спав.

— І досягли, містере Квін! — з викликом заявила дівчина.— Я сім років працювала в театрі.

— Ви дияволи. Обоє. З погляду психології, це був задум лихого генія. Ви розуміли, що Еліс Мейх’ю в Америці ніхто не знає, а побачивши її фотографії, звернули увагу на те, що ви з нею схожі. Ви знали також, що міс Мейх’ю в нашому з Торном товаристві пробуде лише кілька годин, до того ж у темному автомобілі.

— Боже мій! — простогнав Торн, з жахом дивлячись на дівчину.

— Еліс Мейх’ю,— підвищив голос Еллері,— увійшла в цей будинок, і місіс Райнак одразу відвела її нагору. Більше ми англійської дівчини Еліс Мейх’ю не бачили. До вітальні зайшли ви. Ви уникали потрапляти на очі Торнові всі шість попередніх днів, щоб він навіть гадки не мав про ваше існування. Торн привіз сюди фотографії та листи Еліс Мейх’ю, в яких вона до подробиць описала своє життя. І тоді саме вам, мабуть, спало на думку видати себе за неї в очах двох чоловіків, для котрих Еліс — узагалі чужа людина. Коли ви з’явились до столу першого вечора, мені здалось, наче ви якась інша. Та це, вирішив я, через те, що мені ще не доводилось бачити вас підфарбованою і без капелюшка та пальта. Певна річ; чим частіше я вас потім бачив, тим більше забував, яка на вигляд справжня Еліс Мейх’ю, а тому мимоволі все дужче переконувався, що ви й є Еліс. Ви знайшли хитрий спосіб приховати неминучу