Читати книгу - "Великий Мольн"

— Поквитаємося іншого разу!

До самого полудня заняття проходили так, ніби завтра мали початися канікули: уроки переривалися жвавими розмовами, і юний мандрівний актор перебував у центрі загальної уваги.

Він пояснював, що через холод їм довелося зупинитися на міському майдані, навіть не думаючи більше влаштовувати вечірніх вистав: на них однаково ніхто не прийшов би; тож він вирішив походити до школи, щоб чимось заповнити день, а його товариш у цей час доглядатиме папуг та дресировану козу. Потім він розповів, як вони подорожували по довколишній місцевості, як дірявий цинковий дашок фургона потік, коли йшов дощ, і як їм раз по раз доводилося стрибати на дорогу й штовхати фургон. Учні із задніх парт повставали зі своїх місць і підійшли ближче, щоб почути його розповідь. Ті, кого не зворушувала ця романтика, користалися з нагоди й грілися біля грубки. Та навіть у них зрештою прокидалася цікавість, і вони чимраз ближче підступали до гомінкого гурту, прислухаючись, але не відриваючи руки від грубки, щоб не втратити свого місця.

— А з чого ви живете? — спитав пан Серель, який слухав розповідь юнака з притаманною йому майже дитячою цікавістю й ставив безліч запитань.

Той помовчав з хвилину, так наче досі йому не випадало замислюватися над цим.

— Гадаю, на ті гроші, що їх ми заробили минулої осені. Господарство в нас веде Ганаш.

Ніхто не спитав, хто такий Ганаш. Але я згадав довготелесого незнайомця, який учорашнього вечора по-зрадницькому напав ззаду на Мольна й звалив його на землю…

Розділ четвертий,

У ЯКОМУ ЙДЕТЬСЯ ПРО ЗАГАДКОВИЙ МАЄТОК

Пополудні уроки й далі складалися з самих розваг, у класі панували той самий рейвах, та сама метушня. Мандрівний актор приніс іще цілу купу цінних речей, мушель, ігор, пісень і навіть мавпочку, яка глухо шкряботіла в його сумці… Пан Серель мусив щоразу переривати пояснення й дивитися, що іще вийняв зі своєї торби цей хитрун. До четвертої годили тільки Мольн виконав усі завдання.

Учні не дуже квапилися виходити з класу. Здавалося, тепер зникла різниця між годинами уроків та перервами, яка робить шкільне життя таким розміреним і простим, як зміна дня і ночі. Ми навіть забули, що близько четвертої, як це вже в нас повелося, маємо назвати панові Серелю імена двох чергових, котрі залишаться після уроків і приберуть у класі. Досі ми жодного разу не пропускали цієї пагоди, бо так можна було поквапити вчителя, нагадати йому, що урок закінчується.

Сталося так, що цього дня мав чергувати Великий Мольн, і йде вранці, розмовляючи з мандрівним актором, я попередив його, що в нас завжди другим черговим призначають новачка.

Мольн з'їв скибку хліба й одразу ж повернувся до класу. Що ж до мандрівного актора, то його довелося чекати довгенько, він прибіг аж тоді, коли надворі вже сутеніло…

— Залишишся в класі, — сказав мені мій товариш, — я триматиму його, а ти відбереш у нього план, який він украв у мене.

Я сидів з книжкою в руках за столиком біля вікна, намагаючись читати при останніх відблисках гаснучого дня, а вони пересували парти — Великий Мольн, мовчазний і з суворим виразом обличчя, в чорній блузі, застебнутій ззаду на три ґудзики й підперезаній паском, і мандрівний актор, тендітний, нервовий, з перев'язаною головою, схожий на пораненого солдата. Він був у старому пальті, подекуди порваному, чого я не помітив удень. Сповнений якоїсь дикої запопадливості, він з шаленою рвучкістю піднімав і штовхав парти, ледь помітно всміхаючись. Можна було подумати, що він грає в якусь незвичайну гру, що її суть розуміє тільки він.

Поступово вони дійшли до найтемнішого кутка класу, де стояла остання парта.

Тут Мольн і міг би звалити свого супротивника, і ніхто нічого не помітив би у вікно, ніхто нічого не почув би з подвір'я. Я не розумів, чому Огюстен знехтував таку прекрасну нагоду. Адже коли мандрівний актор повернеться до дверей, він під тим приводом, що робота вже закінчена, може будь-якої миті накивати п'ятами, і ми більше його не побачимо. Тоді план і всі відомості, які Мольн так старанно розшукував, співставляв так довго й з такими труднощами збирав, назавжди будуть для нас утрачені…

Щомиті я чекав від свого товариша знаку, руху, які дали б мені зрозуміти, що починається бійка, але Мольн і оком не змигнув. Лише час від часу запитально позирав на пов'язку мандрівного актора, яка в сутіні здавалася вкритою великими чорними плямами.

Зрештою вони поставили на місце останню парту, і між ними нічого не сталося.

Та саме тоді, коли обидва вони підійшли до дверей і наготувалися підмести підлогу біля порога, Мольн понурив голову і, не дивлячись на нашого супротивника, сказав упівголоса:

— Ваша пов'язка закривавлена, й одяг на вас порваний. Той подивився на Мольна, не так здивований, як глибоко розчулений його словами.

— Вони намагалися відібрати в мене ваш план, — відповів він, — щойно, тут, на майдані. Дізнавшись, що я йду сюди прибирати в класі, вони зрозуміли, що я збираюсь помиритися з вами. І збунтувалися. Але я не віддав їм плану, — докинув актор з гордістю, простягаючи Мольнові складений аркуш.

Мольн повільно повернувся до мене.

— Чув? — сказав він. — Він бився за нас, його поранили, а ми готували йому пастку!

Потім він перейшов на звичне для сент-агатських школярів «ти», сказавши:

— Ти справжній товариш, — і подав йому руку.

Актор схопив її і якусь мить стояв мовчки, хвилюючись, мовби не міг вимовити ні слова… Та незабаром з великою цікавістю сказав:

— Отже, ви готували мені пустку? Сміх та й годі! Я здогадався про це й подумав: ото здивуються вони, коли відберуть у мене план і побачать, що я доповнив його.

— Доповнив?

— О, перепрошую… Доповнив, але не до кінця…

Раптом він змінив тон і, підійшовши до нас упритул, мовив повільно й серйозно:

— Огюстене, тепер я можу сказати вам, що я теж був там, де побували ви. Я був на тому дивному святі. Коли учні розповіли мені про вашу таємничу пригоду, и одразу ж подумав, що йдеться про Загублений Маєток. Бажаючи пересвідчитись у цьому, я викрав у вас карту… Але я теж не знаю, як називається той замок, я не зміг би туди дістатися знову; я точно не знаю дороги, що веде туди.

З яким