Читати книгу - "На інших вітрах"

— Верховний Правитель Тхол надає нам велику честь, — сказав Лебаннен своїм чистим, спокійним голосом. Він трохи помовчав і звернувся безпосередньо до загорнутої в покривала принцесі: — Ласкаво просимо в Хавнор, принцесо! — Принцеса не поворухнулася. Лебаннен, немов не помітивши цього, велів: — Нехай Високоповажну принцесу влаштують в Річковому Палаці — так, як того забажає вона сама.

Річковий Палац був прекрасною невеликою будівлею на північній околиці столиці, вбудований прямо в старовинну міську стіну і прикрашений просторими балконами-терасами, нависаючими над невеликою річкою Серренен. Палац був побудований ще королевою Геру, і тому його часто називали Будинком Королеви. Коли Лебаннен зійшов на трон, він наказав відремонтувати будівлю, змінити меблі і фіранки, а потім привів в порядок палац Махаріона, який стали називати Новим Палацом і в якому тепер мешкав сам Лебаннен. Річковим Палацом він користувався тільки під час літніх свят, а також іноді віддалявся туди на кілька днів, щоб відпочити від галасливого палацового життя.

І ось зараз легкий шепіт пролетів по натовпу придворних. Як? У Будинок Королеви?

Обмінявшись формальними люб'язностями з каргадськими емісарами, Лебаннен покинув зал і попрямував до своїх покоїв, де зміг нарешті залишитися на самоті настільки, наскільки це дозволено королю, — при ньому був тільки його старий слуга Оук, якого Лебаннен знав з народження.

Король Земномор'я з гнівом шпурнув позолочений сувій на стіл і вигукнув:

— Сир в мишоловці! — Його трясло від гніву. Вихопивши з піхов кинджал, який він завжди носив з собою, він що було сил рубонув по звитку. — Партія розіграна відмінно: у неї на руці Кільце Миру, а у мене на шиї — зашморг!

Оук дивився на нього з подивом. Навіть в дитинстві принц Енлада Арен ніколи не втрачав самовладання! Він міг, звичайно, часом впустити одну-дві сльозинки та разок гірко схлипнути, але не більше, бо був занадто добре вихований і пройшов відмінну виучку, щоб давати волю своєму гніву або образі. Ставши королем — причому заслуживши своє королівство тим, що перетнув царство мертвих! — він міг бути часом зайво суворий, але ніколи, як здавалося Оуку, гордість і самовладання не дозволяли йому показувати іншим свій гнів.

— Ні, я не дам себе використати! — прогарчав Лебаннен і знову рубонув кинджалом по звитку. Обличчя його потемніло від гніву, очі стали ніби незрячими, так що переляканий старий слуга навіть відсахнувся від нього.

Лебаннен, втім, чудово це помітив. Він завжди встигав все помічати.

Він тут же засунув кинджал у піхви і сказав уже значно спокійніше:

— Клянуся моїм ім'ям, Оук, я знищу Тхола і все його королівство, але не дозволю перетворити мене в підставку для ніг при його троні! — Потім він нарешті перевів подих і сів, дозволивши Оуку зняти з його плечей важкий, багато розшитий золотом королівський плащ.

Оук ні словом, ні зітханням нікому не обмовився про цю сцену, проте у палаці миттєво поповзли чутки про те, що саме король має намір зробити з каргадською принцесою, а може, вже зробив.

Адже він так і не сказав, чи приймає він пропозицію взяти принцесу в дружини! Тоді як всі сходилися на думці, що вона була запропонована йому саме в цій якості. Слова з приводу Кільця Ельфаран вельми слабо приховували справжній зміст цієї пропозиції або угоди, чи навіть погрози. Однак Лебаннен не відповів: він не сказав ні «так», ні «ні». Поки що його відповідь Правителю Каргада (незліченну безліч разів повторену придворними) полягала в тому, що принцесу раді бачити в Хавнорі в якості гості, що все тут буде влаштовано для неї так, як вона сама побажає, і що жити їй слід в Річковому Палаці: в Будинку Королеви. Зрозуміло, це було не просто так! Але, з іншого боку, чому ж не в Новому Палаці? Навіщо відсилати її аж на протилежний кінець міста?

З моменту коронації Лебаннена дами зі знатних родин і принцеси з старовинних княжих родів Енлада і Еа, а також з Шелітхе приїжджали з візитами в королівський палац — просто погостювати або увійти в число придворних Лебаннена. Всіх їх приймали і розважали воістину по-королівськи, і сам король із задоволенням танцював у них на весіллі, а вони, одна за одною, виходили за представників настільки ж знатних родів або ж за людей менш знатних, але досить багатих. Було добре відомо, що король любить жіноче товариство і жіночі поради, що він охоче стане фліртувати з гарненькою дівчиною і запросить собі в радники розумну жінку, яка, знайомлячись, зможе його і подражнити, і втішити. Але ніколи навіть і натяку не було на те, що король має намір на комусь з них одружитися. І жодну з цих дам ніколи не селили в Річковому Палаці!

У короля повинна бути королева, невпинно повторювали йому радники.

«Послухай, Арен, тобі дійсно пора одружитися», — сказала йому мати, коли він востаннє бачив її живою.

«Невже у справжнього спадкоємця Морреда не буде власного спадкоємця?» — дивувався простий народ.

І всім їм різними словами і способами він відповідав одне: дайте мені час. Королівство лежить в руїнах, його потрібно відновити. Дайте мені можливість побудувати такий будинок, який буде гідний моєї королеви, і таке королівство, яким зможе легко управляти мій син. І оскільки Лебаннена дійсно любили, оскільки всі вірили в нього, і оскільки він все ще був досить молодий, йому завжди вдавалося вириватися з рук найспритніших і найцілеспрямованіших дівчат і в черговий раз похмуро заявити, що ще не час.

Цікаво, а що там, під цими нерухомими червоними покривалами? Хто там, всередині цього закритого шатра? Придворні дами, приписані до почту принцеси, губилися в здогадах. Чи вона гарненька? А може потворна? Чи правда, що вона висока і худа? А може вона — приземкувата коротунка, біла як молоко і вся в віспинах? Або одноока? Волосся у неї, звичайно, противного жовтого кольору, як у всіх Карго! А може, чорне? Кажуть, їй вже сорок п'ять! Хоча хтось сказав, що всього десять і вона просто балакуча дурепа. Ходили чутки і про те, що принцеса — неймовірна красуня.

Поступово чутки набрали одного напрямку. Вона молода, хоча вже й не дитина; волосся у неї не жовте, але й не чорне; вона досить гарненька, на думку деяких придворних дам; дещо грубувата, говорили інші. Але всі дружно стверджували,