Читати книгу - "На інших вітрах"

Він заздалегідь готувався до візиту цих послів. Це була кульмінація, якій передувала багаторічна увертюра, довге очікування, нескінченне листування і переговори. Протягом перших десяти років свого правління Лебаннен не досяг ніяких змін у взаєминах з карго. Король-Бог, який сидів на троні в Авабаті, відкидав будь-які пропозиції про переговори, про укладення мирних і торговельних угод і незмінно відсилав посланників Лебаннена назад, навіть не вислуховуючи їх і наполегливо заявляючи, що Боги не вступають в переговори зі смертними, зіпсованими чаклунством, і вже в останню чергу вони, Боги, стали би говорити з «проклятими чаклунами». Однак проголошення Королем-Богом божественної Імперії Каргада аж ніяк не спричинило за собою чергової атаки величезного каргадського флоту на західні острови, і тисячі кораблів з кровожерливими воїнами, прикрашеними пір'ям, залишилися в каргадських гаванях. Навіть нальоти каргадських піратів, які стільки століть спустошували східні острови Архіпелагу, поступово припинилися, бо пірати перетворилися в контрабандистів і торгівців, яких більше цікавила можливість вигідно виміняти будь-які товари, іноді і незаконно вивезені з Карго-Ат, на залізо, сталь і бронзу, бо каргадські острови були бідні на корисні копалини, особливо на руди металів.

Саме контрабандисти і принесли вперше звістку про усунення від влади Верховного Правителя Каргада.

На великому і бідному острові Гур-ат-Гур, найсхіднішому з усіх Каргадських островів, якийсь воєначальник Тхол заявив, що він прямий нащадок короля Торега з Гупуна, а також Бога Вулу, одного з Богів-Близнюків, і проголосив себе Верховним Правителем. Потім він завоював острів Атніні, і, використовуючи флот і сухопутні війська обох островів, Гур-ат-Гура і Атніні, захопив владу і над багатим центральним островом Карго-Ат. Поки його воїни з боями брали Авабатхен, столицю і головне місто острова, жителі Авабата підняли заколот. Люди перерізали всіх вищих жерців, вигнали з храмів всіх священнослужителів, а з палацу — всіх прислужників Короля-Бога і відчинили перед Тхолом двері міста. Вони радісно вітали Тхола як Верховного Правителя і самі звели його на трон Торега, влаштувавши пишний хід з прапорами і танцями.

А Король-Бог утік із залишками своїх прихильників в одне з каргадських Святих Місць — в Гробниці Атуана. І там в пустелі, в храмі Короля-Бога, поблизу зруйнованої землетрусом святині Безіменних, один з жерців-євнухів перерізав Королю-Богу горло.

Отже Тхол проголосив себе Верховним Правителем чотирьох Каргадських островів, і Лебаннен, як тільки до нього дійшли звістки про це, направив туди своїх послів, вітаючи нового короля і запевняючи його в дружніх почуттях з боку народів Архіпелагу.

Потім послідували п'ять років важких і виснажливих дипломатичних переговорів. Тхол правив жорстко, часто виявляючи справжню дикунську лютість, бо його нестійкому трону вічно загрожувала небезпека. Після краху теократичного правління Короля-Бога влада Тхола на островах, по суті, залежала від випадку, бо тут будь-який авторитет був під питанням. Менш значні царі і правителі не заспокоїлися і раз у раз починали претендувати на королівський трон; їх доводилося купувати, погрозами доводити до повної покори або просто вбивати. Сектанти весь час норовили вилізти зі своїх нір, різноманітних святилищ і печер, заволати: «Горе Всемогутньому!» — і передбачити землетрус, цунамі або страшну епідемію. Керуючи бунтівною і роздробленою імперією, Тхол навряд чи міг покладати якісь надії на позитивне ставлення до нього мешканців благополучних островів Архіпелагу.

І він сприймав як абсолютно порожні всі натяки короля Лебаннена про дружбу і збереження Кільця Миру. Та хіба самі каргадці не мають більшого права володіти цим Кільцем? Це вірно, що колись в давнину Кільце Миру було зроблене на одному з далеких західних островів, але вірно також і те, що багато століть тому король Торег з Гупуна прийняв це кільце в дар від Еррет-Акбе в знак дружби між каргадськими і ардичними землями. А потім Кільце Миру зникло, а між Каргадом і островами Архіпелагу постійно велися війни, і ніякої дружби між ними не існувало. Але потім маг на прізвисько Яструб відшукав Кільце в Гробницях Атуана і викрав його, а разом з ним викрав і Верховну Жрицю гробниць, яку разом з Кільцем відвіз в Хавнор. Ну і досить з нього, Тхола, розмов про те, що жителям західних островів можна довіряти!

Посилаючи своїх емісарів, Лебаннен терпляче і ввічливо доводив до відома Тхола, що Кільце Миру було, якщо вже з чогось починати, подарунком Морреда Ельфаран, дорогоцінною реліквією, що залишилася після смерті найулюбленіших народом короля і королеви Архіпелагу. А також — річчю надзвичайно священною, бо на ньому була написана Зв'язуюча Руна, могутнє благословляюче закляття. Приблизно чотири століття тому Еррет-Акбе дійсно відвіз Кільце на Каргадські острови як заставу непорушного миру. Однак жерці Авабата порушили договір і розламали Кільце. І років сорок тому знаменитий чарівник Яструб з острова Рок і Тенар з острова Атуа зцілили Кільце. Як же тепер не говорити про мир?

Таким був основний зміст його нескінченних послань Верховному Правителю Тхолу.

І приблизно місяць тому, влітку, незабаром після Довгого Танцю, ціла флотилія кораблів увійшла в протоки повз острів Фелкуей, піднялася по вузьких фіордах Бавнора і між скелями, які як ворота охороняли вхід в гавань Хавнор, попрямувала до причалів. Це були довгоносі кораблі, пофарбовані червоною фарбою і з червоними вітрилами; на борту у них були прикрашені пір'ям воїни і емісари Верховного Правителя Каргада в немислимо пишних шатах. Також там були помічені і каргадські жінки, з голови до ніг закутані в покривала.

«Нехай же дочка Тхола, Верховного Правителя Каргада, що сидить нині на троні великого Торега і є прямим нащадком великого Вулу, носить на своїй руці Кільце Миру, подібно королеві Ельфаран з острова Солеа, і нехай це стане знаком вічного миру між західними і східними островами!» Таким було послання Тхола королю Лебаннену. Послання було написано великими ардичними рунами на пергаментному звитку, але, перш ніж вручити його королю Лебаннену, посланник Тхола прочитав його вголос — щоб почули всі! — під час прийому, влаштованого на честь такої представницької делегації в королівському палаці Хавнора, де був присутній практично весь двір. Можливо, саме тому, що посол не стільки читав послання, скільки вигукував по пам'яті кожне його слово, послання це прозвучало як ультиматум.

Сама ж принцеса Каргада не сказала ні слова. Вона стояла, оточена десятком своїх покоївок або рабинь, які супроводжували її під час подорожі в Хавнор, і придворні дами, квапливо змінюючи одна одну, висловлювали їй свою повагу і пропонували різноманітні послуги. Принцеса ховалася під покривалом, як і належало знатним жінкам з острова Гур-ат-Гур. Це