Читати книгу - "Гелтер Скелтер"

був відомий своєю прискіпливістю і, певно, помітив би у перепустці інший номер, а камера все це зафіксувала б. Отже, якщо вбивця насправді існував, він мав мешкати саме тут. Однак і це здавалося малоймовірним, бо на місці злочину не було виявлено жодних слідів, крім слідів Сергія. Цілковитий нуль, абсолютно нічого.

– Ну, хіба що його вбила якась примара й одразу ж зникла в нічній пітьмі,– похмуро пожартував один зі слідчих, коли вони вже втретє оглядали дах, знов і знов шукаючи щось раніше не помічене.

Тепер щодо черепахи, на яку спиралися згадані три слони. Нею була Знайдина ненависть до батькової дружини, ровесниці хлопця. Про їхню обопільну неприязнь знали мало не всі Сергієві друзі. Знали вони і про конфлікти Знайди зі своїм старим. Те, що, будучи корінним чернівчанином, він мешкав у гуртожитку, а не вдома, багато про що говорило, а коли стали відомі подробиці їхніх особистих стосунків, вони миттю перетворилися на жирну риску, що остаточно перекреслила версію вбивства і тим самим спрямувала слідство в нове русло.

Слова друзів про настрої, розваги загиблого та його мету в майбутньому, звісно, нікого не зацікавили. Криміналістика знає безліч випадків, коли запеклі життєлюби й філантропи ні з того ні з сього різали собі вени або встромляли до рота дуло пістолета і натискали на гачок. Ще відомий факт: авторка кількох книжок із серії «Як стати щасливим» повісилася у власному будинку, бо не змогла дати ради своїм проблемам. Саме тому на свідчення про життєрадісну вдачу покійного ніхто не зважав, бо, зрештою, хто міг напевне сказати, що він відчував насправді і на що перетворювався його гарний настрій після того, як приятелі розбігалися, а хлопець залишався на самоті?

Так, жартівник й оптиміст, але що з того? Справжні суїцидальні настрої якраз і притаманні людям цього гатунку. Депресивні романтики зазвичай намагаються вкоротити собі віку суто демонстративно, щоб привернути до себе якомога більше уваги. А скоївши щось над собою, одразу ж телефонують комусь із друзів або рідних з повідомленням про скору смерть, надаючи тим самим можливість примчати і зберегти їм дорогоцінне життя. На відміну від усіх цих «пародистів», Сергій Знайда дочекався моменту, коли його сусіда не було вдома, і не залишив собі жодного шансу.

Це додатково свідчило про серйозність його намірів. Слідчі були переконані: прокинувшись того дня вранці, хлопець вже мав чітке уявлення про те, що на нього чекає увечері. Ймовірно, він замислив це вже давно, і зашморг на шию начепив, щоб не схибити, а отримати стовідсотково успішний результат. Він хотів померти і знав, що просто повіситися – то взагалі не варіант. По-перше, мотузка може не витримати, а по-друге, його можуть вчасно зняти. Та й смерть через задушення, якщо знати, як це відбувається, виглядає надто жорстокою. Треба стерпіти страшний біль, коли судини й легені розриватимуться через брак кисню. А те, що мотузка неодмінно ламає шийні хребці, далеко не факт, принаймні Сергій, судячи з усього, мав у цьому певні сумніви. Різати вени – не варіант, завжди існує вірогідність, що його хтось знайде, і ще більша вірогідність того, що, побачивши потік крові, він зрозуміє безглуздість зробленого кроку. Найкращий спосіб попрощатися з життям – постріл у голову. Це безповоротно, головне не схибити. Але якщо щось піде не так, є ризик вижити й провести решту життя у стані овочу. Якщо вже стріляти, то неодмінно в рота й якнайближче до піднебіння. Це вельми дієвий спосіб, але де взяти зброю?

Розміркувавши, Знайда таки знайшов вихід, який, на його думку, не поступався простріленій навиліт черепушці. Відірвану голову не пришити на місце так само, як не залатати дірку від кулі, крізь яку вилетіла добряча частина мозку. Хлопця таке цілком влаштовувало, тим паче сам задум здавався йому досить екстравагантним. Це було в Сергієвому дусі – такий собі замогильний жарт. Утнувши таке, він свідомо вбивав одразу двох зайців: досягав своєї мети й залишав по собі пам’ять неперевершеного вигадника. І йому це вдалося, хай би як цинічно й брутально це не звучало за цих обставин…

Після того, що сталося, керівництво вишу впало в ступор. Цьогорічний травень обернувся таким чином, що хоч вивішуй на університеті чорні прапори, нібито попереджаючи про чумну пошесть, та відганяй студентів та абітурієнтів якнайдалі від проклятого місця, осередку наглої смерті. Про кляту вечірку й першокурсницю Карину Крамар уже ніхто не згадував, незважаючи на те, що саме вона стала, як кажуть епідеміологи, «нульовим пацієнтом».

На одній із нарад декани факультетів прийняли було рішення перенести сесію десь на середину липня, щоб дати студентам час і можливість оговтатися від усього, що сталося. Але в цьому випадку пан Коструб, ректор Чернівецького Національного, повівся справді гуманно, що траплялося з ним нечасто.

– Найкраще, що можна зробити,– зауважив він, вислухавши підлеглих,– це провести сесію вчасно, тобто за планом. В іншому разі рішення про її перенесення остаточно зіпсує студентам відпочинок. А це зараз найгірше, бо під тягарем обставин університет і без того зажив поганої слави. Саме про це свідчать два десятки спроб забрати документи й перевестися до іншого вишу, про які мені відомо.– Ректор пильно подивився на членів наукової ради.– Тому найкращим варіантом здається такий: ми проводимо сесію за планом, а щоб усе пройшло як слід, я звертаюся до деканатів із проханням бути якомога лояльнішими до всіх без винятку. Навіть до відвертих ледацюг і нероб. Це нагальна потреба, бо йдеться про престиж закладу. Тому доведіть моє рішення до голів кафедр, і хай тільки хтось спробує когось завалити. Відповідатимуть особисто!

Таким чином сесія почалася за графіком – вона тривала протягом останнього тижня травня і першого тижня червня.

Попри скрутну ситуацію, що сприяла втіленню рішення ректора, багато хто щиро зрадів. Чутки про те, що навіть найжорстокіша професура почне розкидатися хорошими оцінками направо й наліво, швидко облетіли факультети. За таких умов навіть відмінники розслабилися й піддалися загальному настрою.

Згодом цю сесію згадуватимуть як найлегшу за всю історію вишу. Як дар небес, як благодать, що впала нізвідки, врятувавши багатьох і багатьох. Після її закінчення більшість студентів роз’їхалися по домівках, щоб відпочити від остогидлого навчання. Для них ця історія закінчилася добре.

Однак для компанії, до якої входив покійний Сергій Знайда, все тільки починалося.

11

ДАРА. БОГДАН. КРИШТАЛЕВА ТРУНА

Дехто іноді хотів би, щоб реальність, яка його оточує, виявилася звичайним сном. Страхітливим, темним, наймоторошнішим за всі прожиті роки кошмаром. Ось людину