Читати книгу - "Серце гріє"

Грей скеровував божевільних від страху людей нагору сходами.

Мацаки елементала землі били по кам’яних стінах, розкидаючи каміння та піднімаючи хмари пилу. Щойно шахтарі під керівництвом Грея почали сходити нагору, елементал потягся до них. Обвалений камінь перешкодив йому сформуватися остаточно — елементал був сліпий, глухий і божевільний. Єдиним способом орієнтації для нього залишалися звукові вібрації, що їх відбивали й поглинали стіни печери. Елементал реагував на рух. Але не на магію.

— Відволікайте його! — крикнув Дарт Тарі й Нелу. Діти кинулися до оживленого духа стихії. Дарт сконцентрувався на заклятті відвертання очей, прикриваючи відхід мешканців Тріаса.

Удари Тари й Нела не залишали на тілі монстра анінайменшого сліду, кам’яна шкіра слугувала за надійну броню — та і як можна вбити купу землі?

Закляття відвертання очей було нескладним — Дарт цілком міг боротися й підтримувати його одночасно. Але що робити після того, як усі шахтарі піднімуться на поверхню? Утекти самим і спробувати завалити шахту, сподіваючись, що елементал назавжди залишиться тут, під землею?

Мацак зі страшною силою вдарився в опору, що підтримувала склепіння.

— Не дозволяйте йому бити опори!

— Моя катана на нього не діє!

— Елементала можна знищити тільки ударом у точку Цзу-сань-лі. На потилиці! — прокричав у відповідь Дарт.

— Чого? — захоплений сутичкою Нел не розчув слів майстра, тому відскочив убік і повернувся до Дарта.

Напівдемон був чудовою ціллю. Кам’яна кінцівка замахнулася для удару. Дарт кинувся вперед, сподіваючись збити Нела з ніг перш, ніж того наскрізь проб’ють мацаком. І майже встиг — Нел виявився на підлозі, а плече молодого майстра — на лінії удару. Кам’яна змія простромила тіло майстра, камзол миттєво намок від крові. Елементал смикнув кінцівкою, і Дарта викинуло вперед. Тара відбивалася від двох мацаків, Нел кинувся до самого підніжжя земляної купи, розраховуючи відволікти увагу елементала від Дарта — закляття відвертання очей ще діяло, а отже, майстер ще й досі був живий.

Кам’яна шкіра на животі величезного восьминога здригнулася, елементал змінив своє тіло та створив ще одного мацака, заносячи його над пораненим майстром. Дарт відкотився вбік і підвівся — права рука йому більше не корилася, плече немовби горіло — майстер закусив губу й відчув, як струмок крові побіг підборіддям. Але зараз Дарт не міг дозволити собі розслабитися — вільний мацак величезного восьминога смикався небезпечно близько від шахтарів, що дерлися нагору, й люто бився в опору, на якій трималося склепіння.

Майя заштовхала в щілину виходу останнього шахтаря й обернулася до чудовиська. Цієї миті кам’яна рука здійнялася до стелі й звалилася вниз. Краєм ока дівчина помітила в тім самім місці, куди летів мацак, чорний Дартів сурдут. Здається, вона закричала — Дарт відлетів убік і вдарився спиною об кам’яний виступ. Майя кинулася сходами вниз. Завалилася центральна опора. Зі стелі посипалося каміння.

Сьомий день, місяць малого достатку

Печерою пролетів струмінь свіжого повітря. Нел підняв голову — на виступі стояв Грей. Із його долонь випромінювалось яскраве світло. На кам’яному склепінні печери відбивалися яскраві символи печатки. Грей підтримував стелю.

Майя не бачила каміння, що сипалося згори, не чула ритмічних ударів за спиною — мацаки впиналися в кам’яну доріжку там, де мить тому ще бігла дівчина.

Тара механічно відбивала атаки монстра, рахуючи миті. Один удар серця. Рівно стільки становила затримка між рухом Майї та ударами елементала. Один удар…

— Не здумай! — гукнув згори Грей. — Він розмаже тебе по стіні!

— Що ти пропонуєш? — відгукнулася Тара.

— Я ще думаю над цим.

Майя підбігла до майстра, який втратив свідомість, схопила його за здорове плече й потягла до невеличкої ніші в стіні. Дарт ледь чутно застогнав — гостре каміння впиналися в рану.

— Потерпи, будь ласка, потерпи, — шепотіла Майя, розмазуючи по щоках сльози. Тара розгадала план напарниці та, як могла, прикривала її.

Дарт важив майже вдвічі більше за тендітну чарівницю, та зараз вона не відчувала його ваги — її тільки пронизував дикий, божевільний біль щоразу, коли черговий камінь впинався в тіло майстра.

Кам’яна ніша сховала їх від летючих уламків. Майя поклала голову майстра собі на коліна та сконцентрувалася на лікувальних заклинаннях.

Дартові здавалося, що він пливе у потоці сонячного світла. Джерело м’якого, ніжного світіння було десь попереду, просто над майстром. Це було не сонце — дивлячись на нього, Дарт не відчував болю. Джерело нагадувало йому щось дивно знайоме. Долоні?

Майстер опам’ятався від приємного тепла, що розливалося по тілі. Його голова лежала на чомусь м’якому, біль у плечі відступив. Дарт розплющив очі та втупився в замурзане обличчя Майї. Величезні фіалкові очі дивилися на нього з переляком. Навіть брудні плями не приховували смертельної блідості джун-вей. Заклинання зцілення такого рівня вимагало від неї величезних зусиль. Дарт звівся на ноги й подав дівчинці руку. Голова у майстра ще паморочилася — чарівниця не могла зцілити його остаточно, і якщо він не загине в бою — завершить лікування на поверхні. Та-вей повернувся до дівчини, очікуючи, поки вона зволить підвестися. Майя винувато посміхнулася — встати на ноги не могла.

Елементал несамовито бив печеру. Один із його ударів припав на стіну, по якій зміїлася крихітна тріщинка. Каміння обвалилося — схоже, це був кам’яний прохід. Нел кинувся до нього й зазирнув усередину. Побачив вузькі сходи нагору, до отвору в камені, що виходив на протилежний бік. Щаблі засипало камінням — напевно, тут колись був прохід в іншу залу або на поверхню.

— Леді Майє! Де в нього потилиця?

— Ззаду, природно! — озвався натомість Дарт. Дивлячись на отвір у стіні, Дарт зрозумів, куди він веде. Сам того не знаючи, елементал пробив їм шлях до свого найвразливішого місця.

— Дерево! — крикнув Дарт у спину Нелу. Зараз вони розуміли один одного з півслова. Нел озирнувся. Майстер помітив неподалік уламок дерев’яного візка, підхопив його носком чобота й кинув Нелу.

Напівдемон спіймав зброю та гайнув нагору.

Секунди за дві руда чуприна промайнула в проході за спиною в елементала. Нел бачив червону мерехтливу крапку, назви якої так і не запам’ятав, просто перед собою. З голосним криком хлопець кинувся вперед, стискаючи в руках дерев’яний уламок. Ціпок увійшов у тіло духа так само легко, як у звичайну м’яку землю. Червоний спалах опромінив печеру, елементал завмер і більше не ворушився.

Грудки землі під ногами в Нела почали роз’їжджатись, і хлопець кинувся вперед, до своєї команди.

Дарт обережно підняв Майю на руки.

— Ну, ти крутий, — схвально кинула Тара, ляскаючи Нела по плечі.