Читати книгу - "Феномен Фенікса"

— Тобі чого так рано? — невдоволено витріщилась на кота. — Льоня ще спить… Баю— баю… — позіхаючи, проспівала, як наче б кіт міг що втямити.

— Іди й ти на бокову…

Повернулась, щоб зачинити за собою двері, але кіт зненацька вчепився зубами — яка безтактність! — в полу халата й почав господиню витягувати вбік, аби проскочити до хазяїна. Як вона не загороджувала двері, кіт все одне прошмигнув до спочивальні. В одну мить стрибнув на подружнє ложе генсека і навіть вибрався йому на груди — чого теж раніше ніколи собі не дозволяв. ЧП! Сказився він чи що? Дружина вже хотіла було погукати охорону, як тут генсек званий удома Льонею, крекнув від ваги кота на власних грудях і проснувся.

— Ти чого, дурнику, примчав як на пожежу? — невдоволено поспитав.

— Так рано жрать захотів?.. Але хіба для цього треба вибиратися мені на груди?

Проте від традиційної вирізка Лама навідріз відмовився, а ось від хазяїна не відставав і на крок. Увесь ранок ходив за ним тінню, нявкав, терся об ноги — аж підвивав, як песик, — чого з ним теж, раніше ніколи подібного не траплялося. І дивився на А. І. жовтими очищами, такими розумними, як начеб у них щось було, але він, не володіючи мовою людською, не міг те передати. Неспокій кота швидко передався і хазяїнові.

— Він, здається, хоче мене від чогось застерегти Чи — попередити, — насторожено міркував генсек уголос. — Жаль, що я не знаю котячої мови.

Може на мене сьогодні якась пеня чатує? Лихо— біда? Хоча… при такій охороні, як у мене, що мені, врешті-решт може загрожувати?

Вікторія Петрівна, проводжаючи чоловіка на службу, застерігала:

— Льоню, будь обережним, Мені не подобається сьогоднішня поведінка Лами. Пригадай, коли Далай-лама дарував кота, то запевняв, що він завжди відчуватиме небезпеку, що тобі загрожуватиме і своєчасно тебе попереджатиме… То, може, це і є такий випадок? Може б ти сьогодні залишився вдома, га? З дачі Союзом і партією можна керувати, що ти не раз вже доводив, а не тільки з Кремля.

— Керувати партією та Союзом можна й лежачи на дивані, — спираючись на власний досвід відповів чоловік. — Але сьогодні диван виключається. Я маю зустрічати в Кремлі космонавтів, потім святковий обід. До всього ж — пряма трансляція. Ні, така акція без генерального ж ніяк не може відбутися — народ її не зрозуміє і про мене тоді пасталакатимуть чорті й що. Скажуть, що з Брежнєвим щось сталося, якщо він не зустрічає космонавтів… Напився там, розледащів. Чи взагалі при смерті лежить, а партія і Уряд це утаємничують… Ні, ні я маю лічно зустрічати космонавтів.

Два роки тому в СРСР почався запуск серійних багатомісних кораблів «Союз», які правда, хоч і називалися космічними, але літали тільки по навколоземній орбіті. Як офіційно повідомлялося, вони були призначені для «багатопланового дослідження й освоєння космічного простору, відрегулювання конструкції, маневрування і стикування космічних літальних апаратів та інших досліджень».

14 січня 1969 року стартував черговий «Союз» (з бортовим номером чотири) під керуванням В. С. Шаталова, а днем пізніше — «Союз-5» з екіпажем у складі Б. В. Волинова, О. С. Єлісєєва та Є. В. Хрунова. На орбіті «Союз-4» зістикувався з «Союзом-5» і два його космонавти — Єлісеєв та Хрунов — через відкритий космос перейшли в «Союз-4». Це було оцінено як створення першої у світі експериментальної космічної станції. Після переходу всі (загалом політ тривав чотири неповні доби) благополучно повернулися на Землю.

21 січня з космодрому на Байконурі герої космосу прибули в Москву.

За тодішньою есересерівською традицією космонавтів зустрічали з ниймовірною пишністю і такою ж помпою — аби вразити світ.

Це сьогодні подібні акції в Москві відбуваються буденно і по-діловому (хіба що програма «Час» повідомить) і ніхто не знає не лише сімейство космонавтів, а й самих героїв космосу, а тоді… Чи не вся Москва була піднята на ноги, газети, радіо і телебачення аж захлиналися від «історичної події». (В СРСР всі події неодмінно були тільки історичними» — навіть черговий прихід весни чи літа на його території!). На всьому шляху слідування космонавтів від аеропорту Внуково-2 і до Кремля натовпами стояли москвичі. Зобов’язані були стояти, адже всенародна зустріч і саме «лікованіє» були організовані із суворим дозуванням на найвищому рівні. Кожній столичній організації чи відомству, науковому закладу і, взагалі, будь-якому столичному підприємству, не кажучи вже про вузи, зарані визначався на трасі слідування кортежу той чи той відрізок вулиці — від такого-то стовпа — вказувався номер — до такого— то стовпа (теж вказувався номер) вам належить стояти з прапорцями в руках, махати ними при появі кортежу, вигукувати здравиці на честь членів політбюро, рідної комуністичної партії, яка «веде нас від перемоги до перемоги» і, взагалі, розмахуючи руками, «изображать неподдельную радость на лицах» та голосно вигукуючи здравиці, вітати героїв. Позад вітальників на всяк випадок стояли машини швидкої допомоги (при такому збіговську все може трапитись), а також ятки з гарячим чаєм та кавою… (Принагідно: коли автор навчався в Літінституті імені О. М. Горького, в подібних випадках інституту, його викладачам і студентам теж на трасі слідування чергового кортежу визначалася вулиця — від стовпа номер такий— то і до стовпа номер такий— то стояти і дружно махати прапорцями, що їх заздалегідь видавала адміністрація і здійснювати таким чином «всенародне лікованіє». Спробуй не прийти чи прийти і «не здійснювати лікованіє»!)