Читати книгу - "Джозеф Антон"

яка формує її життя, а якщо вжити звичніше й лаконічніше формулювання, то можна сказати: характер людини є її долею. Авжеж, складно дотримуватися цієї думки, коли дим смерти стоїть у небі над епіцентром вибуху, коли з голови не виходять убивці тисяч чоловіків і жінок, чиї характери так і не зуміли визначити їхніх доль, коли не мало значення, були вони старанними працівниками чи вірними друзями, люблячими батьками чи великими романтиками, бо літакам байдуже до їхнього етосу; тож тепер, на жаль, долею може стати тероризм, долею може стати війна, наше життя залежатиме вже не тільки від нас; і все ж таки треба далі відстоювати суверенність нашої природи, можливо, навіть ще з більшою наснагою з огляду на теперішнє жахіття; дуже важливо наголосити на особистій відповідальності людини і сказати, що вбивці несуть моральну відповідальність за свої злочини, і ні їхня віра, ні їхній гнів на Америку не можуть служити якимсь оправданням; дуже важливо в епоху надзвичайно претензійних ідеологій не забувати про людський вимір, продовжувати наполягати на нашій людськості, продовжувати кохати, так би мовити, у зоні бойових дій.

З романів стає зрозуміло, що наше «я» — не однорідне, а різнорідне, що людська натура — це дуже складна, розрізнена і суперечлива даність. Ви зі своїми батьками — це не ви зі своїми дітьми, ваше внутрішнє «я» як працівника відрізняється від вашого внутрішнього «я» як коханця, а залежно від часу дня і вашого настрою ви можете подумати про себе як про високу чи сухорляву людину, як про хворого чи шанувальника спорту, як про консерватора чи боягуза або як про людину, котрій душно. Всі письменники й читачі знають, що людина має не вузьку, а широку самототожність, і саме ширина людської натури дозволяє читачам знаходити спільну мову й точки дотику з пані Боварі, Леопольдом Блумом, полковником Авреліаном Буендіа, Раскольниковим, Ґендальфом Сірим, Оскаром Мацератом, сестрами Макіока, співробітниками детективної агенції «Континенталь», графом Емсвортом, міс Марпл, бароном на дереві, а також механічним посланцем Сейло з планети Тральфамадор у «Сиренах Титана» Курта Воннеґута. Читачі й письменники можуть переносити те знання про широкість людської натури у світ поза сторінками книжок і послуговуватись ним для того, щоб віднаходити спільні риси з іншими справжніми людьми. Ви можете вболівати за різні футбольні команди, проте голосувати за ту саму партію. Ви можете голосувати за різні партії, зате погоджуватися щодо найпередовіших методів виховання дітей. Ви можете не поділяти поглядів щодо виховання дітей, однак боятися темряви. Ви можете боятися різних речей, однак любити ту саму музику. Ви можете з відразою ставитися до музичних уподобань один одного, але поклонятися тому самому Богові. Ви можете докорінним чином розходитися в релігійному питанні, проте вболівати за ту саму футбольну команду.

Ось що знала література, завжди знала. Література намагалася відкрити всесвіт, збільшити хоча б трішки загальну суму того, що людям можна збагнути, зрозуміти, і, зрештою, того, ким можна бути. Велика література йшла до краю відомого і пробивалася крізь межі мови, форми й можливо для того, щоб зробити світ більшим і ширшим. Але людей також підштовхували до дедалі вужчих самовизначень, їх заохочували називатися тільки чимось одним — сербом, хорватом, ізраїльтянином, палестинцем, індусом, мусульманином, християнином, бахаї чи євреєм; і що вужчою ставала їхня самототожність, то більшою була ймовірність виникнення конфлікту між ними. Літературний погляд на людську природу заохочував до порозуміння, співчуття й ототожнення з людьми не такими як вони самі, проте світ штовхав усіх у протилежному напрямку — до вузькости, нетерпимости, фанатичної відданости своєму кланові, до культу і війни. Багато людей не хотіли, щоб усесвіт відкривався ширше, а дехто навіть волів, аби він ще більше закрився, тож коли митці доходили до меж усесвіту і намагалися натиснути на ті межі, то часто наражалися на сили, що тиснули у протилежний бік. Однак вони робили те, що мали робити, навіть ціною свого благополуччя й іноді свого життя.

Імператор Авґустин вислав поета Овідія у тогочасну глушину під назвою Томи. Тому решту свого життя Овідій провів, благаючи дозволу повернутися до Риму, проте свого так і не доблагався. Тож поетове життя було зруйноване, зате його поезія пережила Римську імперію. Поет Мандельштам помер в одному із сталінських таборів, але поезія Мандельштама пережила Радянський Союз. Поета Лорку вбили фалангісти іспанського генералісимуса Франко, проте поезія Лорки пережила тиранію Франко. Мистецтво — сильне, митці — не настільки. Мистецтво могло б, мабуть, само про себе подбати. Митцям потрібні оборонці. Коли йому забракло сили, то на його захист стали такі ж як і він митці. Він також стане на їхній захист — на захист тих, що потрапили в біду, тих, що розсувають межі і переходять їх, а також -аякже! — тих, що богохулять, — усіх митців, які протестують проти того, що світські або духовні можновладці малюють межі на піску й забороняють їх переступати.

Він прочитав Таннерівські лекції в Єльському університеті. Вони мали назву «Крок за межу».

Щодо битви за «Сатанинські вірші», то складно було сказати, завершується вона перемогою чи поразкою. Книжку не забороняли, не зазнавав утисків її автор, проте мертві залишалися мертвими, далі нагніталася атмосфера страху, що сильно утруднювало публікацію або ж навіть саме написання таких книжок. Інші релігії швидко взяли собі за приклад мусульман. В Індії індуїстські екстремісти нападали на фільми, кінозірок (так, відомий актор Шаг Рух Хан викликав несамовиті протести тільки через свою думку про необхідність залучення пакистанських гравців у крикет до індійського чемпіонату) і наукові праці (наприклад, написана Джеймсом Лейном біографія індійського воїна-раджі, засновника маратхської держави Шиваджі, настільки «образила» сучасних шанувальників монарха, що вони напали на дослідницьку бібліотеку в місті Пуна, в якій Лейн здійснював свої дослідження, і знищили багато безцінних давніх документів і пам’яток). У Британії сикхи напали на сикхського автора осоружної їм п’єси «Ганьба». Також тривало ісламське насильство. В Данії пов’язаний із радикальним угрупованням «Аль-Шабаб» сомалієць, тримаючи в одній руці сокиру, в іншій ніж, увірвався до будинку карикатуриста Курта Вестерґора в місті Оргус одразу після публікації ним так званих «данських карикатур», що й викликали стільки люті серед ісламських екстремістів. У США видавництво Єльського університету після певних обговорень виявило свою слабкодухість і не вмістило карикатур у своїй книжці. Британському видавцеві книжки про наймолодшу дружину пророка Мухаммеда надіслали лист із вибухівкою. Знадобиться значно триваліша боротьба, аж поки можна буде сказати, що епоха ненависти й страху добігла свого кінця.

Під кінець 2001 року Королівська шекспірівська трупа повезла