Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Інга погодилася. Адвіан, щоб підтримати її,  теж  капнув одну краплю собі у вино. 

Це був політ навіть не до зірок, а набагато далі, по гранях якихось зовсім шалених  всесвітів, де все інше – фарби, почуття, насолода. 

І коли Інга прийшла до тями, то відчула, що замість крові по її венах тече найчистіша енергія, принесена звідти, з інших меж.

Флакон Маріл забрав, сказавши, що вони чудово можуть досягти такого самого стану самі, просто для цього знадобиться час і повне розуміння одне одного...

– Ти не заходила в тронну залу? – запитав Адвіан.

– Ні, а що там? 

– П'ятнадцять золотих таць, наповнених дорогоцінними подарунками.  Усе, що гості дарували з нагоди нашого весілля.

– І тепер  ми повинні  проводити їх? – приречено запитала Інга.

– Так! А ще доведеться відвідати всі дев'ять королівств. Пам'ятаєш, ми приймали запрошення? Це традиція, люба! Нікуди не подінешся. 

– Але ж не  всі одночасно? – Інга страдницьки закотила очі.

– Звісно, ні!  Так, як нам буде зручно... 

Інга поцілувала його в плече. Вона боялася, що після цієї неможливої ночі, вона й доторкнутися до нього спокійно не зможе, але коли дія зілля закінчилася, вщухла й шалена, несамовита  пристрасть, а залишилися те, що було: кохання й ніжність.

– Дивно, але немає абсолютно ніякої втоми, – сказала Інга, почуваючись так, немов прокинулася після довгого освіжаючого сну.

– У мене теж... Це через зілля. Маріл сказав, так і має бути... 

– Зілля... Цікаво, чого він туди намішав?

– Як завжди: трави і заклинання! Ну що, підемо в тронний зал, подивимося на подарунки?