Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка, Ярослав Гашек"

- ...якими він, здавалось, з’їсти мене хоче,- додав він у риму.

Тут командир дванадцятої роти Ціммерман пошпурив на Швейка глиняний кухоль, з якого пив міцну єврейську горілку.

Швейк спокійно розповідав далі про духовну розраду й про те, як майор до ранку спав у його обіймах, потім блискуче захищав бригаду, куди його послали, коли батальйон зажадав його повернення як загубленого. Нарешті, поклавши перед капітаном Сагнером документи на доказ того, що така висока установа, як бригада, зняла з нього будь-яку підозру, він пригадав:

- Насмілюсь доповісти, пан лейтенант Дуб перебуває в бригаді, у нього струс мозку, і він наказав усіх вас вітати. Прошу видати мені платню і гроші на тютюн.

Капітан Сагнер з надпоручником Лукашем запитливо переглянулись, але в цю мить відчинилися двері, й до кімнати в якомусь цебрику внесли паруючу ліверну юшку.

Це був початок очікуваної насолоди.

- Ви, проклята бестіє,- сказав капітан Сагнер Швейкові, перебуваючи в приємному настрої перед майбутнім блаженством.- Вас урятував тільки «свинячий бенкет».

- Швейку,- додав до цього надпоручник Лукаш,- не дай Бог, якщо трапиться ще раз така історія, то з вами буде зле.

- Насмілюсь доповісти, зі мною мусить бути зле,- козирнув Швейк,- коли вояк на війні, він повинен знати...

- Згинь з очей, сатано! - заверещав капітан Сагнер.

І Швейк згинув. Він подався вниз до кухні. Туди знову повернувся пригноблений Балоун і прохав дозволу прислужувати своєму надпоручникові Лукашу на бенкеті.

Швейк з’явився саме в розпалі суперечки між кухарем Юрайдою і Балоуном.

Юрайда вживав при цьому досить-таки незрозумілі слова:

- Ти, ненажеро,- говорив він Балоунові.- Ти жер би аж до сьомого поту. От натерпівся б ти пекельних мук, коли б я наказав тобі віднести ліверні ковбаски нагору.

Кухня мала тепер інакший вигляд. Батальйонні й ротні фельдфебелі-рахівники ласували відповідно до чину і згідно з планом, що його склав кухар Юрайда.

Батальйонні писарі, ротні телефоністи й кілька старшин жадібно їли з іржавого таза ліверну юшку, розведену окропом, аби вистачило на всіх.

- Вітаю! - сказав фельдфебель-рахівник Ванек Швейкові, обсмоктуючи ратичку.- Тільки-но сюди заходив однорічник Марек і повідомив, що ви знову тут і в новому мундирі. В гарну ж халепу ви мене вплутали. Марек налякав мене, ніби ми через цей мундир ніколи не розрахуємося з бригадою. Ваш мундир знайшли на греблі біля ставка, і ми сповістили про це через батальйонну канцелярію штаб-бригаду. А вас я зареєстрував як утопленого під час купання. Ви взагалі не повинні були сюди повертатися і завдавати нам неприємностей з тим подвійним мундиром. Ви таке наробили, що батальйону хоч живим лягай у домовину. Кожна форма у нас на обліку, а ваша записана як зайва в обмундированні роти, тобто рота має на один комплект більше. Я вже повідомив про це батальйон. Тепер прийде з бригади повідомлення, що дістали нову форму, а тим часом у батальйонних рахунках відзначено один комплект зайвий... З приводу цього, я певен, може бути ревізія. Коли йдеться про якусь дрібницю, інтендантства неодмінно надсилають ревізорів, а коли зникають дві тисячі пар чобіт, це нікого не хвилює... Ваше обмундирування у нас тут пропало,- трагічним голосом додав Ванек, висмоктуючи мозок з кістки, а решту виколупуючи сірником, який йому правив і за зубочистку.- І ось через таку дурницю до нас обов’язково припхається ревізор. Коли я був у Карпатах, до нас приїхала ревізія тільки тому, що в армії нібито не дотримуються розпорядження стягати з замерзлих солдатів чоботи без пошкодження. Отож ми їх стягали, на двох вони тріснули. А в одного були розбиті ще перед смертю. Приїхав до нас один полковник з інтендантства, і коли б не влучила його, одразу ж як прибув, російська куля в голову і він не звалився у прірву,- не знаю, чим би все це скінчилося.

- А чоботи з нього теж стягли? - зацікавлено спитав Швейк.

- Стягли,- меланхолійно відповів фельдфебель-рахівник Ванек.- Тільки невідомо хто, отже, полковникових чобіт ми не могли занести до списків.

Кухар Юрайда повернувся згори, і перш за все його погляд упав на пригніченого Балоуна. Той зажурено сидів на ослоні біля печі і з розпачем дивився на свій плаский живіт.

- Твоє місце в секті гезихастів, 552 - співчутливо мовив учений кухар Юрайда.- Ті також цілими днями дивились на свій пупок, аж поки їм починало здаватися, що навколо нього засяяв божественний ореол, і вони тоді вважали, ніби завдяки цьому досягли третього ступеня досконалості.

Юрайда відчинив духовку і витяг звідтіля одну кров’яну ковбаску.

- Жери, Балоуне,- сказав він приязно,- жери, поки не луснеш, щоб ти подавився, ненажеро.

В Балоунових очах заблищали сльози.

- Дома, коли ми кололи свиней,- плаксиво тяг Балоун, уминаючи ковбаску,- я перш за все з’їдав чималий шмат вареного ошийка, кусень буженини, рило, серце, вуха, кусень печінки, нирки, селезінку, шматок боку, язик, а потім...- І тихим голосом, немов розповідаючи казку, додав: - А потім приходила черга на ліверні ковбаски - шість, десять штук, на пузаті кров’яні ковбаски з крупами і з булкою, навіть не знав, за яку хапатися раніше: чи з булкою, чи з крупами. І все це аж тане в роті та так пахне! А я напихаюся, напихаюся...

Я думаю,- нарікав далі Балоун,- мене кулі не візьмуть, але голод доконає, і навряд чи я ще колись у житті засяду біля сковороди з ліверним фаршем, як бувало вдома. А от щодо холодцю, то я його не так полюбляв, бо це таке: тільки труситься, а наїдку ніякого. Жінка моя, так та аж побивалася за ним, сердешна. Але я не дозволяв їй узяти на холодець ані шматочка свинячого вуха, бо прагнув усе зжерти сам і так, як мені це було найбільше до смаку. Я тоді не шанував ні тих розкошів, ні того достатку, а тестеві, якого я зобов’язався утримувати до старості, я відмовився одного разу дати свиню, що по праву належала йому, заколов її й сам зжер. Навіть пошкодував послати старому бідоласі бодай невеликий шматок на гостинець. І він мені ще тоді