read-books.club » Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств 📚 - Українською

Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

185
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коротка історія семи вбивств" автора Марлон Джеймс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 20 21 22 ... 247
Перейти на сторінку:
я нарахував їх шість — кажуть: «Один з вас — мерзенний ґвалтівник, що насилує церковниць, коли ті йдуть дорогою до церкви Божої. А оскільки ви всі тут, у гето, — брехливі поганці, то я навіть не проситиму винуватця вийти вперед». Ми стоїмо, не знаючи, що робить: якщо з нас хоч хтось назветься ґвалтівником, його тут же пристрелять, навіть до тюрми не довезуть. І ось перший фараон, що всіма командував, каже: «Але ми знаємо, як вас вивести на чисту воду. Ану всім на землю!» Ми топчемося, озираємося, а на мені вже піна полопалась і кінець назовні стирчить. Полісьмен двічі стріляє в небо і кричить: «Усім на землю!» Ми падаємо на землю, лежимо. Він просить у ще одного полісьмена запальничку, піднімає газету, що валялась на узбіччі. «Тепер, — каже, — слухайте, що я з вами зроблю. Зараз ви в мене будете трахать землю, і як слід». Один з нас розсміявся, аж надто це все на телекомедію скидалося, — але тут фараон двічі штовхнув його в бік. «Я сказав: трахать землю!» — репетує. Ну, ми гайда трахать її. А він: «Швидше, не зупинятися!» Земля тверда, в ній камінчики, скалки від пляшок, бруд; мені вже стегна звело, шкіра на члені вся стерлася, і я спинився. «Тобі хто, — каже полісьмен, — дозволив спинитися?» — і газету підпалює. «Ану трахай землю, я сказав! Трахай, трахай!» — і пхає мені підпалену газету в дупу. Я зойкнув, а він лише обізвав мене «дівкою». «Я сказав тобі: трахать!» — каже. І підпалює папір ще одному хлопу, і ще одному, і ми все трахаємо й трахаємо землю.

А він ходить і, зверху поглядаючи, раз по раз каже: «Гей ти! Ти трахатись не вмієш, шуруй додому... Ти теж не вмієш трахатись, теж пішов геть... А ти наче вмієш, отож лишаєшся... Ти — геть, і ти — геть... Ану-ану, в тебе нібито виходить... Вали звідси, батон, а ось ти — лишайся». Це він мав на увазі мене. Хапають нас трьох і кидають у свій фургон, а я все ще голий. Прошу собі бодай труси, і фараон каже: «Окей, знайдемо тобі трусиляки». Мовляв, твоя баба прийшла, принесла. «Ось тільки для гето вони аж надто гарні, тож ми їх собі залишимо». А моїй жінці полісьмен зацідив ляпас і сказав: «Май гідність, перестань трахаться з мужиком із гето». Ось так і сказав. У тюрмі ми тоді простирчали тиждень. Мене копали в обличчя, били палицею, гамселили по яйцях, періщили батогом із цвяхами — він у них називається «букра маса», «білий хазяїн» тобто; а одному хлопу зламали праву руку. І тільки тоді вони вирішили, що з нас годі. І всі ці дні я сидів голий, а вони з мене сміялися.

А на сьомий день сталося от що. Та жінка передумала — мене, мовляв, хтось із Тренчтауну знасилував, тож я від своїх показань одказуюся, — і нас випустили. Ніхто мені ні слова співчуття в тюрмі не сказав, фараони ні за що не вибачилися...

І ось я повернувся в Копенгаген. І коли наткнувся на фараона, який стріляв у повітря й кричав, що він тут закон і порядок, я вже був напоготові, я вже теж мав волину. Їх було двоє. І вони не знали, що в гето я навчився добре стріляти, не гірше за того солдата з «Брудної дюжини»[89]. Пам’ятаю, я дивився те кіно, ще, і ще, і ще. Тож, коли фараони врешті ввімкнули задню й побігли, я стрельнув у обох — одному в голову, а другому всадив кулю в яйця, тож він вижив, та членом більше не скористається до кінця своїх днів.

А далі було от що. Братчики Співака — ні, не він сам, інші — пустили звісточку, щоб ми приїхали до Співакового дому. Це вже саме по собі не хухри-мухри: Патлач тепер перебрався на околицю і кликав до себе тільки тих, кого хтів, — найкрутіших цабе або самих луччих стрілків. Однак Патлача там не було, а були його братчики, і вони покликали туди Гекла, а Гекл сказав, що йому тре’ ще п’ять чи шість людей. У Співака була найбільша хата з тих, які я тільки бачив. Я навіть до стін руками торкався — не вірив, що це зі мною таке в натурі. У перший приїзд я не вельми все запам’ятав, так багацько всьо’о було. Уперше я був на Гоуп-роуді. Уперше бачив білу жінку, що мала вигляд, як раста. Уперше бачив, як живуть люди, в яких є речі. Ось тільки Співак за весь той час жодного разу не показався, а тільки братани і ще ціла купа людей, яких я до цього ніколи не стрічав; були навіть білі. Вони сказали: все просто. У Джем-дауні[90] готуються великі перегони, всі це знають. І ось що там треба утнути. Головний жокей може виграть перегони, а може й не виграть, — але якщо робити ставки на нього, високі, а він раптом програє, то це стільки грошви, що нікому й не снилося, в жодному сні, і навіть у двох. Це така прірва бабла, що кожен чоловік у гето зможе купить своїй жінці по матрацу «Посчепідік»[91] у спецмагазині.

Мені матрац по шарабану. Я лише хочу митися не поза хатою, а всередині; хочу побачити статую Свободи, а ще хочу собі джинси «Лі»[92] — справжні, а не лайно собаче з пришитою биркою від «Лі». Ні, цього мені не тре’. Я хочу грошей — стільки, щоб перестать їх хотіти. Якщо митися зовні, то тільки тоді, коли цього, на хрін, хочу я: митися зовні. Матрац із «Сілі» — лайно, що, нічо’ луччо’о нема? Хочу дивитися на Америку — аж поки знудить, і не виїжджати звідти коли «попросять», а змусити її, суку, зрозуміти, що я можу зробити це будь-якої миті — але тоді, коли я сам цього захочу. Бо мене дістало, що люди, здатні смітити грошима, дивляться на мене як на якусь худобу. Хочу грошей стільки, щоб, тринькаючи ними направо-наліво, мені було по шарабану, — бо в мене їх до фіга. «Викради жокея, перетри з ним і все владнай».

Перегони планувалися на суботу. У вівторок Гекл привіз мене і ще двох на іподром «Кайманас-парк». Щойно головний жокей виходить із тренування й рушає до своєї машини, ми до ньо’о: мішок на голову, штовх

1 ... 20 21 22 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коротка історія семи вбивств"