Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Усю поїздку і весь вечір удома Костя, на подив, мовчав або відповідав односкладово. У мене теж не було ні найменшого бажання розмовляти. Та й про що? Мені завжди раніше здавалося, що в нас так багато спільного. Виявилося, що ми — протилежності. Які, на додачу до всього, перестали притягуватися.
— Костику, — покликала, коли вже лягли в ліжко й вимкнули світло.
Він промичав щось нерозбірливе.
— Ти що, справді, хочеш, щоб я сама організувала наше весілля?
Якийсь час наречений мовчав. Навіть подумала, що заснув, зібралася повернутися на інший бік.
— Напевно, на ньому мені буде нудно. Зате ти не втечеш, як із власної виставки, — вимовив жартівливо, але з гіркотою.
Мабуть, моя втеча все ж зачепила, поранила його. Хто б не оплачував заходи, організаційними питаннями моєї виставки займався Костя з Оленою Михайлівною.
— Костику, ти мене справді кохаєш? — поставила безглузде запитання, з надією втупившись у темряву.
Мені як ніколи важливо знати, розуміти, за що я борюся із самою собою.
— Кать, дивне запитання. Я збираюся з тобою одружитися, нічого? Спи давай, завтра день насичений буде.
Слухняно кивнула, змахнувши зрадницьку сльозинку і відвертаючись обличчям до стінки.
— Ну чого похмура така? — хмикнув уранці наступного дня, стоячи в коридорі. — Я на гастролі їду, а не в гарячу точку. Усього на два тижні. Короткі в мене гастролі, — з часткою докору глянув на батька, який терпляче чекав, щоб відвезти сина на вокзал.
— Чому мені не можна провести тебе?
— Не люблю довгі сльози, — усміхнувся Костя. — Та й справ у мене повно буде, не до тебе там.
— Ясно...
Скромно поцілувавши його в щоку на прощання, ледь не потягнулася зробити те саме з Ігорем. Вчасно зупинила себе. Але Ігор помітив мій порив, судячи з його грайливого погляду.
Зачинивши за ними двері, зітхнула з неприхованим полегшенням.
Чудово. Кості не до мене. Навіщо тоді кличе заміж? Чому не відповідає на просте пряме запитання?
Сердито змахнувши мішковину з полотна, взялася за пензлі. Завершу портрет і подарую свекру на весіллі. Ось так-то!
Не знаю, скільки минуло часу, від роботи мене відволікло клацання дверного замка. Насторожено придивилася до коридору, проковтнула клубок страху, що підступив, і потягнулася за телефоном.
Зателефонувала тому, хто першим спав на думку. А потім невдоволено насупилася, почувши рингтон. Двері широко відчинилися, і на порозі виник Ігор власною персоною.
Він здивовано переводив погляд з мене на свій мобільний, де світилося моє ім'я.
— Я думала, це грабіжники, — ніяково виправдалася.
Ігор усміхнувся.
— Лестить, що зателефонувала саме мені.
— Костя все одно поїхав, — знизала плечима і попрямувала до кавоварки, бажаючи заспокоїти себе.
Костя б усе одно не захистив, подумала я.
— Звідки в тебе ключі від квартири? Костя дав, щоб наглядав? — запитала навмисно грубо.
— Ця квартира — мій подарунок на його вісімнадцятиріччя, — просто відповів, приєднуючись до мене.
— Он воно як? — постаралася запитати якомога байдужіше, але злість уже піднімалася в мені.
Ще одна брехня Костянтина. Він казав, що вони заробили квартиру разом із мамою. Ну так, заробили... Своїми стражданнями, певно? Що якщо взагалі всі наші стосунки — одна суцільна брехня?
— Катю, ти подумала? — Ігор торкнувся моєї руки, я здригнулася.
— Ні, — кинула різко, відходячи до барної стійки.
— Я маю на увазі море, — усміхнувся Ігор.
— Усе одно ні, — вперто повторила.
— Добре, тоді я заїду за тобою завтра приблизно о цій годині, — він упевнено кивнув, поцілував мене в щоку і попрямував до виходу.
— Я ж сказала: «Ні»! — безглуздо викрикнула в спорожнілій квартирі.
Вони нестерпні. Обидва.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі», після закриття браузера.