Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

Після Острівної війни характерниця змінила зачіску: відростила волосся, яке збирала хвостиком на маківці, а скроні голила.

— Чи ти намагався поглядом вигнати плід із мене, як екзорцист — нечисть? Тоді варто почитати молитви, без них нічого не трапиться.

Він давно звик до її кпинів.

— Ти певна, що... — почав Северин обережно.

— Певна, — не дослухала Катря. — Чотири місяці. Саме відтоді, коли ми наостанок кохалися. Все збігається.

— Я мав на увазі, чи ти певна, що саме від мене...

Ляпас! Не встиг Чорнововк прикласти долоню до вдареної щоки, як відчув могутній копняк у небезпечній близькості до паху. Северин хутко відстрибнув і викинув руки вперед, готуючись блокувати нову атаку.

Катря стояла, забравши руки в боки, очі палахкотіли блакитним пломенем.

— На відміну від мого брата, який злягається з усім, що тільки рухається! На відміну від тебе, стрибунця в ліжко до відьми за першої-ліпшої нагоди! Я! Маю! Гідність!

Вона шмагала його словами, наче батогами.

— Перепрошую! — випалив характерник, але було пізно.

Її гнівне обличчя налилося рум'янцем, і Северин відчув приплив украй недоречного збудження.

— Ще один сумнів чи бодай натяк щодо батьківства... — Катря вихопила з-за спини шаблю та блискавичним помахом розпанахала йому сорочку від горла до пупа. — І ця доля спіткає твої причандали! Затямив?

— Затямив, дідько! Навіщо одяг шматувати? — він скинув понівечену сорочку й роздивився: не зашити. — Зовсім нова була!

— Аби запам'ятав краще, — відрубала Катря, сховала зброю та одразу заспокоїлася. Її гнів минав швидко, наче літній шторм.

Він зібгав понищену сорочку у скорботний вузлик.

— Слухай, — характерниця зітхнула. — Так, ми розходилися тричі. Коли це трапилося востаннє, то спільно вирішили, що з нас досить.

— Вирішили не просто так, — вдалося зауважити Северину.

— Я пам'ятаю ту розмову! І твої слова про війну, що випалила нас. Але дитина, Северине... Коли я збагнула, що вагітна... Для мене це ніби знак якийсь! — Катря схвильовано провела долонями по скронях. — Я... Я ніколи тобі не казала, бо про таке соромно зізнатися навіть собі, але я заздрила жінкам із дітьми. Після всієї тієї смерті, що я бачила... Наче полуда спала. Виплекати нове життя! Я заздрила матерям так, що після війни жодного разу не завітала до куми, бо її син одним своїм виглядом душу ятрив! І ось...

Чорнововк зітхнув, але вирішив не перебивати.

— Після нашої розлуки я нікого не шукала і нікого не хотіла.

— Ти хочеш, аби я...

— Цить! — Катря насупила брови. — Хочу, щоб ти зрозумів: я не примушую тебе ні до чого. Просто розповіла власні переживання, аби ти знав — що я думаю та як почуваюся. Ти мав право знати, що станеш батьком. Усе! Це не спроба вмовити чи переконати. Я пам'ятаю твої слова про спустошення. Про те, що ми більше нічого не здатні дати одне одному. Я ані слова не забула з тієї розмови.

Характерниця перевела подих і продовжила:

— Якщо не хочеш мати мене за дружину... Чи сумніваєшся у своєму батьківстві... То забудь! Забудь мене й дитину, забудь — та живи власним життям. Я за це слова кривого не скажу. Маєш право... А я виховаю дитину сама, не сумнівайся.

Він і не сумнівався.

— Катрю, дозволь...

— Майже закінчила, — знову перебила характерниця. — Не хочу твоєї відповіді тут і зараз. Я над цими словами думала довго, дуже довго, тому ти теж подумай. До зборів у Буді. Поміркуй та зваж, чи треба воно тобі. Вирішуй, як душа забажає. .. За відмову шаблями вимахувати не стану.

Катря посміхнулася та обережно провела рукою по чересу.

— Коли зустрінемося знову, повідомиш своє рішення. Або йдемо далі разом, — вона прикусила нижню губу. — Або наші стежки розійдуться назавжди.

— Добре, — тільки й сказав Северин.

Прозвучало це твердо й упевнено, як він і бажав.

— Добре, — вона застрибнула на коня. — Вибач, що не дала тобі й слова сказати, проте маю термінове завдання та вже запатякалася. Бувай, Щезнику.

Северин був готовий закластися, що жодної термінової справи Катря не мала, а просто тікала від необхідності провадити розмову далі.

— Бувай, Іскро.

— І вуса свої ідіотські зголи, — гукнула Катря через плече. — Бо на кота схожий!

Та дала коню острогів.

На сторінці нового життя, що писалася так добре і так легко, зазміїлися знаки питання. Повертатися до спорожнілих стосунків, які мали залишатися в минулому? Продовжувати нові, картаючись думками, що його дитина виросте безбатченком?

Чорнововк замислено посмикав себе за вуса, якими раніше неабияк пишався.

— І зовсім я не схожий на кота, — пробурмотів характерник.

До кінця серпня лишалося кілька тижнів. Він мав зробити вибір — мабуть, найважливіший опісля рішення перетнути кордон світів і підписати криваву угоду.

Северин підхопився, обтрусився, вклонився могилам батьків та пішов додому. За кілька кроків від огорожі його наздогнав доглядач:

— Пане лицарю, дозволите питання?

— Слухаю, — здивувався Северин. Старий заговорив до нього вперше за багато років.

— Тутешній знахар хотів восени листя збирати, що з дубів ваших падало... Я йому тогоріч заборонив, бо не знав, чи можна... Все ніяк не міг спитатися вашого дозволу.

— Так, авжеж, — характерник понишпорив по кишенях і видав доглядачу кілька шелягів. — Дякую, що опікуєтеся.

— Нема за що, пане лицарю, — доглядач з гідністю прийняв монети та додав: — У вас своя служба, у мене — своя.

Господарство двоюрідного брата Северина, Трохима Непийводи, виросло як на чарівних дріжджах: хатина збільшилася мало не вдвічі, маленький курник перетворився на просторий птахівник, благенька клуня виросла на стодолу, навколо з'явилися стайні, свинарник і корівник. Побілені стіни хизувалися яскравими барвінками, новеньким тином плівся хміль, садочок ряснів квітами. У хаті долівку вкривали дорогі килими, під стінами, прикрашеними палітарями, між лавами, встеленими смугастими ряднинами-налавниками, спочивали пузаті скрині.

Северин зазирнув до тітоньки: для неї Трохим вибудував окрему кімнату. За останні роки тітка набрала вагу і рідко підіймалася з ліжка, її дні минали за вишивкою. Розум її слабшав, жодне лікування того не стримувало, і місяць за місяцем стареча свідомість без вороття потопала у драговині деменції.

— Приїхав, любий, — зраділа тітка, хоча бачила небожа кілька годин тому. — Як тобі ведеться? Чи надовго до нас?

— Ведеться добре, дякую, — відповів Северин