Читати книгу - "Місто дівчат"

— Вівіан, — мовив він і простягнув руку. — Дякую, що завітала сьогодні. Ходімо нагору, там уже все готово.

Він говорив точнісінько так, як пасувало лікареві. Як мій педіатр у Клінтоні. Таке враження, що я прийшла до нього з хворим вухом. У цьому було щось підбадьорливе і водночас страшенно безглузде. У моїх грудях заворушився смішок, але я стрималася.

Ми пройшли через його дім — гарний, вишуканий, але нічим не особливий. Напевно, у кількох сусідніх кварталах були сотні будинків, облаштованих точно так само. Мені запам’яталися тільки обтягнуті шовком дивани з мереживними серветками. Я такі серветки змалку ненавиділа. Він провів мене просто до гостьової кімнати, де на столику вже чекало два келихи шампанського. Штори були затулені — мабуть, щоб було легше уявляти, ніби то не десята ранку.

Він зачинив за собою двері.

 — Вмощуйся зручніше, Вівіан, — сказав він, простягнувши мені келих.

Я чемно сіла на краю ліжка. Була майже певна, що він зараз помиє руки й підійде до мене зі стетоскопом, але він натомість підсунув дерев’яне крісло, яке стояло в кутку кімнати, і сів навпроти мене. Сперся ліктями на коліна й нахилився вперед, як той, чия робота — ставити діагноз.

— Що ж, Вівіан. Наша знайома Ґледіс сказала мені, що ти незаймана.

— Це правда, лікарю, — відповіла я.

— Не треба називати мене лікарем. Ми з тобою друзі. Можеш кликати мене Гаролдом.

— Добре, Гаролде, дякую, — сказала я.

З тієї хвилини, Анджело, ситуація почала здаватися мені дуже кумедною. Хвилювання, яке я доти відчувала, розвіялося, а на зміну йому прийшло відчуття, що то все — чистої води комедія. Вершиною абсурду був тон, яким я промовила «Добре, Гаролде, дякую» у тій гостьовій кімнатці з дурнуватим стьобаним покривалом з ацетату кольору м’яти (лиця лікаря Келлоґґа я згадати не можу, а от те паскудне покривало ніяк не йде мені з голови). Він сидів у своєму костюмі, а я — у своїй світло-жовтій сукенці зі штучного шовку. І якщо до нашого знайомства лікар Келлоґґ не вірив, що я незаймана, тієї жовтої сукні було досить, щоб його переконати.

Повне безглуздя. Він звик до артисток, а прийшла я.

— Ґледіс повідомила мене, що ти хочеш, аби твою цноту… — він підбирав якесь делікатне слово, — …забрали?

— Це правда, Гаролде, — відповіла я. — Я хочу, щоб її ліквідували.

(Я досі вважаю, що то був перший у моєму житті навмисний жарт — і я не могла натішитися, що промовила це з таким незворушним виглядом. Ліквідували! Геніально.) Він кивнув. Хороший лікар із поганим почуттям гумору.

— Чому б тобі не роздягнутися? — сказав він. — Я теж роздягнуся, і приступимо до справи.

Я завагалася, знімати із себе все-все чи ні. На прийомі в лікаря я залишалася у «спідньому» — цим словом мама називала мою білизну. (Але чому в ту хвилину я думала про маму?) Та знову ж таки: з лікарем я переважно не збиралася займатися сексом. Тож я нерозважливо вирішила, що скину із себе геть усе. Не хотілося справити враження якоїсь телички. Я лягла гола-голісінька горілиць на те бридке шовкове покривало. Руки вздовж тіла, ноги мов ті колоди. Словом, істинна спокусниця.

Лікар Келлоґґ роздягнувся до трусів і майки. Якось несправедливо вийшло. Чому він міг бути напіводягнутим, а я мала бути гола?

— Посунься, будь ласка, на кілька сантиметрів, щоб я теж помістився, — попросив він. — Ось так. Добре. Ну що, подивимось на тебе.

Він ліг поруч, підперши голову рукою, і почав мене розглядати. Той момент був не таким нестерпним, як тобі може видатися. Я була самозакохана молода жінка і глибоко в душі вірила в те, що так воно й має бути: мене мають розглядати. Що ж до зовнішності, то найбільше мене хвилювали мої груди — чи то пак те, що їх майже не було. Але лікар Келлоґґ, схоже, цим не переймався, хоч і звик до цілковито іншого типу фігур. Він узагалі виглядав щасливим від усього, що йому тут пропонували.

— Незаймані груди! — чудувався він. — Їх ніколи не торкалася рука чоловіка!

(«Ну-у-у, — подумала я, — я б так не сказала. Хіба що рука дорослого чоловіка».)

— Вибач, Вівіан, якщо в мене холодні руки, — мовив він, — але зараз я почну тебе торкатися.

І він сумлінно взявся до справи. Спочатку торкнувся лівої груді, потім правої, потім знову лівої, знову правої. Його руки дійсно були холодні, але дуже скоро зігрілися. Спочатку я трохи запанікувала й заплющила очі, але за якийсь час подумала: «Хм, а це цікаво! Ну що, поїхали!».

У якийсь момент стало навіть приємно. Тоді я вирішила розплющити очі, щоб нічого не проґавити. Напевно, хотілося побачити, як моє тіло шматують. (Ох, нарцисизм юності!) Я глянула на себе, замилувавшись тонкою талією і вигином стегон. Я позичила в Селії бритву поголити ноги, і у тьмяному світлі вони виглядали чарівно гладенькими. Під його долонями мої груди теж виглядали непогано.

Чоловічі руки! На моїх голих грудях! Ти тільки подивись!

Я крадькома зиркнула на його лице, і мене втішило те, що я побачила: почервонілі щоки й зосереджений вираз. Він голосно сопів, і я сприйняла це як добрий знак — значить, я таки його збуджувала. Його пестощі були справді приємні. Мені подобалося, як мої груди реагували на його доторки, як шкіра рожевіла й теплішала.

— Зараз я візьму твою грудь до рота, — сказав він. — Це стандартна річ.

Краще б він цього не казав. Прозвучало так, ніби він описував якусь процедуру. Останніми роками я чимало думала про секс, але в жодній з моїх фантазій коханець не висловлювався так, ніби прийшов до мене додому з лікарським візитом.

Він нахилився і, як і обіцяв, узяв до рота мою грудь, і це мені теж сподобалось — після того, як він перестав про це говорити, ясна річ. Чесно кажучи, я ще ніколи не переживала чогось розкішнішого. Знову заплющила очі. Хотілося тихенько лежати, сподіваючись на те, що він і далі даруватиме мені це чудове відчуття. Та раптом чудове відчуття закінчилося, бо він знову розтулив рота.

— Ми будемо діяти поступово й обережно, Вівіан, — сказав він.

Боже правий, поможи, бо це прозвучало так, ніби він зібрався встромити в мене ректальний термометр — колись у дитинстві я таке раз пережила, і зовсім не хотілося про це