Читати книгу - "Назад - це теж напрямок, NatKo"

— А тобі можна пити? — не хотів це питати, але вирвалося само собою. Просто не можу це стримати у собі.

— В сенсі можна? — в тому, як вона припіднімає брову, впізнаю свою подругу. Здається, що цьому жесту Оксана навчилася раніше, ніж внятно розмовляти.

— Ну…виглядає, що ти на дієті, — хочеться луснути себе по лобі за ці слова. Але, ну не можу я їй прямо сказати, що вона виглядає, як живий труп. 

— А, так, — тінь посмішки, здається мої слова діють. Але чому від цього так гидко? — Я вирішила трошки схуднути, тому перейшла на пх. Але ради тебе вип’ю келишок вінішка. 

Мені дуже хочеться запитати: пх — це повна хєрня чи правильне харчування? Намагаюся стримати ці відчуття. Ми пізніше поговоримо про це. Не треба псувати першу за довгий час зустріч. Я знову повертаюся до моменту, коли я пропустив це все гівно. Коли моя подруга встигла зробити таке зі своїм тілом?! Та невже в цьому величезному місті в Оксани немає друзів, які б звернули увагу на те, що вона себе гробить? Ніколи в це не повірю. Але я ніколи б не повірив, що Оксана Зарудна може таке утнути. Значить, не тільки я удавав, що все добре?

Поки Ксю вибирає вино, я беру свіжий хліб, сир з хитромудрою назвою — мені сподобався його вигляд, і нарізану шинку. Вже на касі ще докидаю на стрічку пару шоколадок з горішками, бо пам’ятаю, що Ксю їх завжди дуже любила. Вона це помічає і посміхається. Не можу не думати, що не такою пам’ятаю її посмішку. Можливо, я дуже сильно переживаю? Може, з Ксю все добре і вона почуває себе комфортно у цьому тілі? Але сумніви гризуть зсередини. Мені тільки хочеться, щоб так було. А в дійсності це не окей. Я б сказав, що це можна назвати катастрофою. А найгірше те, що я навіть не знаю, що робити. 

Після каси Оксана підходить до однієї з невеликих крамниць, що тягнуться вздовж кас супермаркету. Тут і галантерія, і журнали, і…

— Ти куди? — Ксю завертає в магазин з тютюновими виробами, а мене це вже починає бісити. Не такі емоції я уявляв собі, коли думав про зустріч з найліпшою подругою. 

— Сюди, — вона неохоче зупиняється і дивиться на мене.

— Ти палиш? 

— Я ж тобі казала, що виходжу на перекури. Та не пялься так на мене! Я не цигарки палю, а одноразки. 

— Що? — відчуваю себе не в своїй тарілці.

— Саш, давай ти не будеш включати режим татка, окей? Я доросла дівчина. Та й у мене немає залежності. Кину, коли захочу. Зараз не хочу.

Ксю йде до прилавка, а я так і залишаюся біля входу. Навіть не знаю, що сказати. Якщо честно, хочеться кричати. Хочеться схопити її за плечі та витрясти всю душу, щоб зрозуміла, що так не можна. Чому не можна свій мозок покласти в чужу голову, щоб людина зрозуміла, як це все виглядає з боку? Невже Оксана — найрозумніша дівчина в моєму житті — не бачить очевидного?! Поки я переживаю це все у своїй голові і мовчу, як остання тряпка, Ксю купує яскраву електронну сигарету. Я бачив щось схоже вдома, у підлітків. 

— Не парься, будь ласка, — Ксю вже поряд, бере мене під руку. — Ось, — показує мені одноразку зеленого кольору. — Воно не таке шкідливе, як цигарки. Та й не смердить, а пахне приємно яблучком. Цигарки я взагалі не палю.

— І що там всередині? — дивлюсь на чудо технологій.

— Не знаю, — подруга знизує плечима, — щось типу якоїсь рідини, як у вейпа. Та й працює по такому ж принципу.

— Ладно, — зітхаю.

Доводиться проковтнути всі слова, які так хочеться прокричати. Ксюша — не мала дівчинка, а я не маю права їй казати, як жити. Я свої проблеми не можу зібрати до купи, але лізу до чужих. Іншим людям допомагати якось легше. Їхні проблеми здаються вирішуваними, прозорими, в голові одразу з’являється план допомоги. Чому такого немає, коли намагаєшся щось зробити зі своїм власним життям? Чому свої проблеми завжди мають вигляд глобальної катастрофи? 

На вулиці Ксю дістає свою цяцьку з упаковки і закурює. Густий пар з її вуст і справді пахне яблуком. Тільки не свіжим, а наче сушка для компоту у бабусі. 

— Дійсно, не смердить, — дивлюсь на задоволену подругу. — Але…

— Шамсудінов, не починай читати мені моралі, дуже тебе прошу, — Оксана не дає мені закінчити. А я й справді хотів повернутись до теми здоров’я. — Давай сьогодні проведемо вечір, як у старі часи: ти, я, плітки. Тільки замість тієї приторної слабоалкоголки буде вино.

— Ладно, — здаюсь. 

Я дуже хочу провести час, як колись. Але чи можливо повернутися до минулого? Машину часу ще ніхто не винайшов. А зараз...як можна повернутися до того, що було, якщо ми вже не такі. Ксю нагадує тінь тієї дівчини, якою вона була ще кілька місяців назад. Я…я нагадую дурний клубок комплексів, переживань і проблем. Але ми вперто намагаємося вдавати тих, ким були колись. А ми думали, що підліткові проблеми — великі. Дурня. Справжні проблеми зʼявляються тоді, коли їх перестають розвʼязувати батьки. До речі, може мама мені підкаже, як краще поговорити з Оксаною про її стан. Але ні, ця думка одразу ж відпадає, бо якщо я скажу мамі, то вона з кращих побажань піде до батьків Оксани. А потім вже мене назвуть зрадником, і не буде в мене найкращої подруги. Здається, переїзд сюди ще більш ускладнює моє життя. Адже тепер я буду думати не тільки про себе. Так, звучить дуже егоїстично.