Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

- Варвара... Я здивована. Але... вона чудова, - видихнула я, хоча планувала почати відразу ж із викладу причини нашої зустрічі - максимально лаконічно та коротко.

- Ти радиш, кого мені взяти за дружину? - брови Арденса здивовано насмішкувато піднялися, але погляд і голос при цьому були напрочуд теплими, навіть ніжними.

Я зніяковіла, адже я очікувала, що чоловік триматиметься максимально нейтрально та відчужено. Або зі злістю - все-таки під час нашого розставання він був розлючений.

– Ні. Звичайно ж, ні, - сказала сумно. – Я взагалі не вважаю, що на основі танцю можна зробити якийсь вибір.

- Я теж так вважав раніше.

- Так? І що змусило тебе змінити свою думку? - спитала з  прихованою гіркотою, очікуючи, що почую ім'я однієї з претенденток.

- Твій танець, - Арденс загадково усміхнувся.

- Мій!? Ти бачив мене в танці лише на балу з Феліксом. Я ніколи не танцювала для тебе.

- Помиляєшся. Ти просто не пам'ятаєш. Але повір, після твого танцю всі ці побрехеньки про те, що танець розкриває суть людини, раптово набули сенсу.

- Дурниця! Як я могла забути!? Хіба що... - я прикрила обличчя руками, червоніючи від сорому, проте незабаром розсміялася і глянула на чоловіка зніяковіло, спідлоба: - Це коли ми з Ребеккою напилися і використали закляття відкладеного похмілля?

- Саме так, - Арденс навіть не намагався приховати веселощів.

- А... - мені знову довелося боягузливо сховати обличчя в долоні, підглядаючи на свого візаві крізь щілинку між пальцями: - А твоє поламане ліжко - це також моїх рук справа?

- Скоріше ніг.

- Вибач.

- О, не варто. Це мізерна ціна за твою виставу. До того ж те ліжко – власність Арати.

- Що я тоді ще робила?

- Повір, нічого, що тобі варто згадати. І нічого, що я міг би забути.

Ми одночасно розсміялися.

Я відкинулася на спинку стільця й заплющила очі. Всевидячий, як же я скучила за простими розмовами з Андерсом, як у ті часи, коли ми мали додаткові заняття в Королівській академії. Можливо, ми могли б стати друзями... в якійсь іншій реальності, в якій він - не дракон і ми ще не встигли  наламати стільки дров. Однак я потай провела поглядом від вилиці Арденса, по вкритому легкою щетиною підборіддю, по стійках камзола до зав'язок сорочки, які чоловік якраз послабив, наче в особливо спекотний день... і знову заплющила очі. Ні, друзями ми точно не змогли б бути.

Зараз особливо гостро відчувалося, що ми з Арденсом не разом, хоча саме зараз нестерпно хотілося підійти до нього ближче, забути - лише на кілька хвилин - що він дракон, що він майже одружений, просто обійняти його і помовчати.

- У тебе все гаразд? - тихо видихнув чоловік, ловлячи мій погляд у полон свого.

- Так... Просто я трохи втомилася. День сьогодні надто насичений. І мені трохи самотньо.

- Ти, як я зрозумів, зі своєю сусідкою ще не зустрілася? - знов загадково усміхнувся Арденс.

– Ні. А що? Стривай..."Сусідкою"? Ти знаєш хто це?

У відповідь Арденс лише хитро розвів руками, пропонуючи мені вгадати.

Я думала недовго, тому що варіантів було небагато:

- Бекка!? Правда? Ти запросив Ребекку до Загір'я!? - Я схопилася з місця і ледве втрималася, щоб не застрибати від радості, як дитина. - Дякую, для мене це важливо. Та й вона, мабуть, у захваті і від навчання, і від зустрічі з лордом Бахтієором! - але тут мене осяяла не дуже приємна здогадка. - Стривай, якщо ти це організував, то, може,  ти ще щось підлаштував у моєму такому насиченому першому дні?

- Не закипай, будь ласка, - Арденс примирливо підняв руки. - Я лише трохи допоміг...

- Миш? - перебила я дракона.

- Хто? - щиро здивувався той.

- Хлопець із переломом.

- Переломом!? - І знову щиро.

- Ну так, перелом, можливо, вийшов справді незапланованим. Хлопчина, який так вчасно поранив ногу якраз тоді, коли я була поряд. З Цеху крадіїв.

- Цеху крадіїв!?

- Арденс... - промовила з натиском.

- Добре, хлопчик з невеликою травмою був дійсно підлаштованим. Я думав, трохи улюбленої справи допоможе тобі увійти в колію і відчути себе частиною Дракгарда... - неохоче зізнався Головнокомандувач. Що ж, зізнаюся, у цьому він мав рацію. - Тільки я не знав усіх деталей, цим займався Дарк.

- Гаразд... Що ще? Містер Боурман?

Винний кивок:

- У вас схожі таланти в сфері магічних плетінь. Він геній, якому немає кому передати свої вміння. А на заміну все одно треба було когось ставити.

- І завжди Головнокомандувач займається питанням заміни викладачів в Академії?

- Лише в особливо важливих випадках.

Я видихнула, ховаючи за зітханням "дякую". Такого вчителя, як містер Боурман, більше не знайдеш не в Загір'ї, не в Араті, не на всьому білому світі. Але невже весь мій такий дивовижний і, зізнаюся, загалом приємний день був лише добре спланованою виставою, в якій я просто як лялька відіграла свою роль? Що там було далі?

- Мій далекий братик, Кітслав Чаус?

- Почасти. У його групі було вільне місце, тож гріх було не скористатися шансом познайомити тебе з родичем.

- А поранений кіт та моя учениця Дана?

- У тебе вже є учениця? Дана? Стривай, леді Даніелла Загорська? Моя кузина? - брови Арденса здивовано підскочили вверх.

– Вона. І очеретяний кіт... Комиш, - ім'я для кота саме зірвалося з вуст.

- Очеретяний кіт? Той, що є символом твого роду? – Брови чоловіка поповзли ще вище, як і мій настрій. - Ні, це точно не до мене.

- А мадам Велеска? Швачка?

- Ні.

- Відкриття лікарні?

- Ти відкрила лікарню!?

- Так, - сказала, ховаючи вдоволення та гордість. Щире здивування та захоплення Арденса, зізнаюся, були надзвичайно приємні. - Там вирує ремонт і в мене вже були перші пацієнти.