Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

— За цей тиждень, — промовив Емікс, коли вже поверталися до порталу, — ти мусиш бути готовим до великої гри. Зокрема вирахувати, хто з трьох — буде першим твоїм завданням, але про деталі я повідомлю тебе згодом.

— Добре. Раз вже ми перейшли на нову стадію наших стосунків, то, може, все ж таки скажеш, хто ти насправді?

Емікс розсміявся, хоча не розумів з якого саме слова, але спроба не вдалась. Дійшовши до порталу, ми мовчки телепортувалися в столицю. Як завжди, метушня: хто досі бігав по своїх завданнях, а деякі активно вели діалоги з іншими аватарами, дехто відкрив на центральній площі торговельні консолі зі добутим добром, яке намагалися продати. Втім, я був не настільки компанійським, як інші, оскільки мав конкретну ціль перебування тут. Та й спілкування з аватарами, про яких ти нічого не знав, дещо напружувало. Але іноді почути щось корисне було непогано, що й дало початок моєму заробітку. А що тут ще скажеш: «Нехай тримають язик за зубами, а руки при собі — і однією проблемою буде менше». 

Коли ми наближалися до Канцлера, той одразу ж поглянув на час на головному дисплеї після чого смикнув темними бровами, ледь всміхнувшись. Перевів погляд на Емікса, зіщуливши очі, а потім знову на мене.

— Я вражений, Мисливцю, — з якимсь захватом промовив Канцлер і одразу ж відкрив мою персональну консоль. Зробив якісь відмітки, після чого на моєму наруччі додалися зараховані коїни та дрібка досвіду аватара. — Ну що ж, ти справився досить непогано…

Знову вони переглянулися з Еміксом, мабуть, здогадувався, що без нього тут не обійшлось. 

— Я старався, і Емікс тут ні до чого, — скоса глянув на провідника, а слідом й на Канцлера. Таки не купився. — Хотілося б нових завдань, бо ж час іде.

— Я б порадив, не квапитися, — двозначно заявив Канцлер, перевівши погляд на Емікса. — Твій провідник пояснить тобі все дорогою. 

Тепер вже запитально глянув на Емікса, але мало що видавав своїми емоціями, хіба що все ті ж дивні диво-глядки із Канцлером. Складалося враження, що їхній план дій або народжувався по ходу справи, або ж в них все сплановано досі незрозумілою логікою. Від слова, я взагалі втратив раціональну ниточку, але щось таки вони мутили — і це було стовідсотково.

— І не забудь скористатися подвоєнням, Мисливцю, — нагадав Канцлер у спину, коли ми кудись знову рушили.

— Поясниш? Я не встигаю за вами, якщо ти не помітив, а від того запитань в мені лише більшає.

— Зараз ти зробиш перерву, тобі потрібно добрати сил.

Емікс подивився вгору, на небо яке почало сіріти. Дивовижна реалістичність над головою щоразу заворожувала по-новому.

— Ти бачив колись справжнє небо? Ось таке, як над Етеріалом.

Він якось сутужно видихнув, дивлячись вгору, а потім з сумом глянув на мене.

— Ні. Але бачив його таким, яким бачили його люди…

— Тобто…

— Тобі вже час, Мисливцю. В тебе година, щоб відпочити — ніч буде довга і виснажлива.

І не встиг я що-небудь заперечити, як мене викинуло із системи. 

— Ти дограєшся, Еміксе!

«Не сумніваюсь.» — одразу ж прописалося на екрані мого робочого столу.

— Годі підглядати за мною! — гаркнув у відповідь, відшпилюючи ремені.

Зняв окуляри й зійшов із платформи. Вийшовши в коридор, почув брязкання посуду з кухні. Мама готувала мені вечерю, а заразом і собі, адже сьогодні йшла в нічну зміну. Побачивши мене, лагідно всміхнулась.

— Не хотіла тебе турбувати, сонце, — промовила мама й відійшла від плити, щоб взяти тарілку. 

— Вибач, що так мало приділив тобі часу…

— Все добре, любий, — із розумінням відповіла вона, поклавши переді мною тарілку. — Смачного.

Я уважно подивився на два види капусти й улюблену котлету по-київськи, яку мама зазвичай готувала на мій день народження. Знайти в нашому місті дійсно якісну курятину було досить проблематично, не кажучи вже про овочі. Хоча м’ясо стало розкішшю мало не для всього світу. До утворення оболонки навколо Землі такого не було, як розповідала мама, а тоді мені було точно не до копирсання в історії, яка б навряд чи щось би змінила в нашому теперішньому. Звісно, третя світова виявилась непросто найстрашнішою подією того часу. Після загадкових смертей серед верхівок, менш як за десять років, чисельність всього населення планети зменшилося наполовину. Про світ після появи хмарного утворення не хотілося зайвий раз думати, бо боляче було порівнювати теперішній і той, про який розповідала бабуся…

— Дем’яне! — окликнула мама, торкнувшись плеча.

— Пробач, я задумався…

— Не смачне? — з надією запитала вона.

Бувало іноді, що як би чудесно мама не готувала, а страви були просто без смаку. Якість продуктів залишала бажати кращого, а дістати краще — було вкрай важко. Тому, мусив відмітити, що ця курятина та овочі були смачними, а сьогодні не мій день народження. Виникало питання: «Звідки?»

— Дуже смачно, матусь, — всміхнувся їй. — Але звідки воно?

— Тато потурбувався про це.