Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

Знову перечитав своє завдання, щоб зорієнтуватися із напрямком. Щоправда, доти мені ще потрібно зібрати з тутешніх істот десять ядер, а це жах як складно! Річ у тім, що відсоток випадіння цих елементів вкрай низький, а самі істоти тут значно витриваліші, ніж попередні, усі називали їх аверами. Але в цілому їх треба було знищити штук тридцять. Проблема була з їхніми пошуками, адже їх спавни були не як в інших істот. А це неабияк дратувало. Звісно, я майже вивчив кожну місцевість в Етеріалі, але халепи мене завжди знаходили. А для сьогоднішнього завдання координати були розташовані по той бік ущелини. 

— Невже боїшся? — з насмішкою запитав Емікс, «запакувавши» автівку у сферу, яка ніби ворушилась в його руках. Підніс її до свого наруччя і майже одразу, немов магнітом, вона всоталась туди.

— Ти того й чекаєш, еге ж?

Під його сміх, я знову підійшов до краю. Почухавши потилицю, оцінював відстань, а вона була немаленька.

— Що пропонуєш робити? Може ще якась штукенція в тебе завалялась, аби дістатись на той бік?

Емікс скептично скривив губи, а потім мовчки пішов ліворуч від мене. Тільки тепер вдалечині побачив міст, якого тут не було раніше. А в цьому я був упевненим, бо не раз тут пробігав.

— Іноді очевидні речі завжди поруч, Мисливцю, — сказав Емікс дорогою.

— Особливо, коли їх раніше і близько не було… Ага, одразу повірив у це.

— Але все ж варто не забувати про це. Ті три адресати, до яких ти їздив… — продовжив він далі, на що я неабияк здивувався, адже це вже стосувалось справи. — Ти не помітив нічого надзвичайного, а воно там було. В Етеріалі тим паче ти мусиш бути обачнішим, тому що вони маскуються від наших систем.

— А хіба таке можливо? — запитав із подивом.

— Донедавна теж так вважав…

— Гадав, ваші системи бездоганні…

— І тому ти зламав одну з них?

На губах Емікса смикнулась посмішка, але досить прийнятна, щоб не боятися за наслідки. Але потім спинився, обдумуючи над його словами.

— Але я не зламав вас… Ви ж мене… — та вже згодом брови знову зійшлися на переніссі. — То те все теж було грою?

— Не грою, Мисливцю, а вимушеними мірами. Зламавши систему, на якусь мить вона стала вразливою, доки не владнав це… Але…

— Але вони цим скористались?

Він кивнув й пройшов до мосту, а в мені тепер грудка вини стала поперек горла. Наздогнавши Емікса, я вхопив його за руку.

— Чому ж ви мене не покарали по статуту за це? 

Та чомусь засумнівався, що насправді хотів знати відповідь.

— Бо зламати таку систему міг лише геній.

— Але я далеко не геній…

Емікс ледь смикнув губами та пройшов вперед.

— На все свій час, Мисливцю. Кожен геніальний по-своєму, але на цю мить ти такий один…

— Чому ж ви не заблокуєте поганців, як мене?

— Мої можливості, як виявилося, не всесильні, а деякі речі не під силу навіть мені. Хтось з них використовує програму, яку я не можу відстежити…

— То таки ти заправляєш усім? — зазначив, як важливе відкриття, але Емікс не заперечив. Мигцем глянув на мене, а потім далі від нас.

— Авер. 

Насправді щоб помітити його, варто бути неабияк спостережливим. На аверів натрапляв рідко і в основному тільки тут при виконанні завдань, та й те неодноразово аватар гинув. Доводилося довго і нудно добиватися свого, доки не відшукав кілька багів, якими мусив користувати через свій низький рівень. Звісно, я мав би одразу повідомити про це, але потреба заробітку була вищою, тому й ризикував. Авери, як і більшість істот в Етеріалі, уражали лише в ближньому бої. У скелястій місцевості дуже зручно було знайти місцину серед каміння чи виступів, за якими я міг сховатися. Якимсь чином, саме в таких місцях істота смикалася на місці, що дозволяло мені безболісно виконувати подібні місії. Шкода, що цього я не знав раніше, коли досхочу нападався від них. Втім, цього разу я досить швидко зметикував куди заманити істоту, тому й не вважав доцільним чогось чекати.

На якомусь автоматі завів авера на потрібне місце й почав лупасити з рушниці. Лише коли з нього розлетілися коїни й зарахувалося перше ядро, я подивився на Емікса, який сидів на одному із виступів. Він уважно спостерігав за мною, але одна брова була скептично піднята догори. І першою думкою промайнуло, що я таки спалився.

— Ти ж в курсі, що мав би про це повідомити?

— Не починай, — награно байдуже спробував відмахнутися від досить крихкого натяку, хоча насправді вже чекав якогось попередження чи покарання. Та Емікс ніби не купився й продовжував вичікувати… доки я не розвів руками, здаючись: — Ну довелося! Задоволений? Як інакше я мав їх долати, коли мені потрібні були ефіри? Гайда, блокуй, що вже тягнути…

Та на чимале здивування, Емікс лише всміхнувся й підвівся з породи. Щось ввів на своєму наруччі, а потім пішов у сторону наступної жертви.

— Просто тримайся поряд зі мною, — сказав він, прицілюючись в істоту.

Мусив визнати, що з його появою спавн аверів здавався значно швидшим. Запитувати, як таке сталося, не став, бо все ніби очевидно. Та дивитись, як Емікс винищував істот, які вправно зараховувались у моє завдання, лише підтверджувало думку, що він вирішував в Етеріалі чимало. От тільки знати б ще: «Чимало, це скільки?».