Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

- Бель, давайте прогуляємося у вечірньому парку? - запропонував віконт, - Сьогодні неймовірно пахне магнолія!

Але мене мало хвилювали квітучі дерева.

- Нам нема про що розмовляти, - суворо сказала я і з нудьгуючим виглядом почала озиратися довкола.

- Повірте, я глибоко шкодую про свій вчинок! - він віддано зазирнув у мої очі, приклавши долоню до грудей, але не забув дорікнути, - А ви такі жорстокі! Ви граєте моїм серцем!

Я виразно підняла брову:

- Ви так упевнені, що воно у вас є?

Віконт де Вален зобразив на обличчі щире каяття й усвідомлення всієї глибини свого морального падіння.

- Кажете, шкодуєте? - запитала я Антуана, не вірячи жодному його брехливому слову.

- Звичайно! Прошу, повірте! Що мені зробити, щоб ви повірили? Я на все готовий.

Я іронічно глянула на нього:

- Прямо таки на все?

Він кивнув.

Я горделиво задерла підборіддя та холодним тоном наказала йому:

- Ставайте на коліна.

- Пробачте... - сторопів він.

О, а це ідея!

- Повелителько, - продовжила я.

Його безпосередня реакція у вигляді широко розкритих очей і привідкритого у щирому подиві рота, потішила мене, але я спробувала приховати це за удаваною суворістю.

- Що? - Антуан продовжував робити вигляд, що не розуміє мене.

- Ви все добре чули. Ставайте на коліна і кажіть: "Пробачте, повелителько!".

Ніколи раніше не бачила такого розгубленого і сміховинного виразу обличчя Антуана. Я ледь стримувалася, щоб не розсміятися в голос.

- Тут? - хрипко запитав віконт.

- А де ж іще? - я уже увійшла в смак від цієї гри та поквапила його, вказуючи очима на підлогу з виглядом: "Не змушуйте даму чекати!".