Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Андрес, здавалося, проігнорував мій випад. Але відправивши по стільниці склянку з бренді одному з клієнтів, він раптом різко розвернувся, і навис наді мною, поставивши руки по обидва боки від мене на стільницю. Я від несподіванки відхилилася назад, і мало не вдарилася головою об бар.

- А тебе так сильно цікавить мій член, якщо ти вже двічі про нього згадуєш? - у ніс вдарив ледь помітний запах цигарок, коли його обличчя опинилося практично в міліметрі від мого.

Приємний терпкий запах повільно проникав у легені, доки його пухкі губи поїхали вгору, малюючи на ідеально відточеному обличчі зарозумілу усмішку. Слово член з його вуст подіяло на мене надто дивно, і те, як близько він перебував, не робило ситуацію простішою. Навіть навпаки, чомусь стало важче дихати...

- Що? - я обурено вперлася руками йому в груди, намагаючись відштовхнути, і повернути собі самовладання, але без толку. Це немов намагатися зрушити вантажний поїзд. - Та мені твій член нафіг не здався! Пхай його в кого захочеш, тільки якщо працюєш, то працюй, а не кричи на мене, що я, така-сяка, роботу в тебе, бідного-нещасного, відбираю!

Він, гордовито хмикнувши, відштовхнувся і розвернувся готувати коктейлі далі, до того ж так спокійно, немов і не було тут черги в десять чоловік. Я, нарешті, змогла вдихнути. А про те, що щойно зі мною сталося, я подумаю пізніше...

Звичним рухом він наливав потрібну міру алкоголю, додаючи певну кількість кубиків льоду, навіть не рахуючи їх, а я, дурна, намагалася класти стільки, скільки в рецепті написано.

- Ти мені винна один бакс за чарку, - сказав, мигцем глянувши на мене, і потягнувся за пляшкою горілки.

- Який же ти дріб'язковий! - прошипіла я крізь зуби. Роздратування досягло апогею, коли я згадала, з ким насправді говорю. - Я тут парилася чорт знає скільки, а ти мені кажеш про долар! Тобі не вистачає на дівчат своїх? На якого біса тобі взагалі гроші, варто тільки посміхнутися, як такі, як Лола, вже готові самі тобі під ноги валитися і спідниці задирати?

- Це не твоя справа для чого мені потрібні гроші! Я ж не рахую, скільки ти витрачаєш на манікюр і накладні вії!

- У мене справжні вії!

- Та пофіг! Значить на шмотки! Мені взагалі начхати як ти розпоряджаєшся баблом! Ось і ти моє не рахуй! На дівчат я витрачаю, чи ні - не твоя справа!

- А на кого тобі ще тут витрачати? Увесь такий розфуфирений, відпрасований. Ішов би на подіум уже, бо нудить від усієї цієї досконалості.

- Це ти зараз так намагаєшся сказати, що тащишся від моєї зовнішності? - його брова знову гордовито злетіла вгору, дратуючи мене ще сильніше. - Та я й не сперечаюся, що я красунчик! Закохалася, так і скажи! - він хмикнув, а я зрозуміла, що ще секунда і я вб'ю його. Вріжу по нахабній випещеній пиці, так, щоб більше не вважав себе царем всесвіту.

- Давай, красуне, відповідай йому, - вирвав мене із заціпеніння веселий голос хлопця, який, судячи з усього, спостерігав за сценою, що розгорілася, з величезним інтересом.

І не він один! Здається, всі, хто був біля бару, тепер уже не на коктейль чекали, а на те, що я йому відповім. Але відповісти не судилося. Я помітила краєм ока, як Лола метушиться біля столів, і щоб не дати тій відібрати мої чайові, кулею полетіла в зал.

Сказати, що день був нескінченним, не сказати нічого. Після відходу туристів, стало, звичайно, тихіше, але тепер прокинулися місцеві жителі, і дружно завалилися до ресторану, щоб окупувати барну стійку. Треба сказати, що чайові, все-таки, майже всі віддали саме мені, що дивно, адже Лола потім виконувала свою роботу чудово. Але йдучи, одна усміхнена сім'я всунула мені в руки п'ять доларів, а хлопці з-за барної стійки залишили цілих сім баксів і свої мобільні телефони з іменами, написаними на серветках. Я посміхнулася, перегортаючи їх, цілих п'ять штук! Цікаво, вони посперечалися, кому я зателефоную першому, і чи зателефоную взагалі? Засунула серветки в фартух і перерахувала свої чайові. Сорок баксів. Не хило так. K слову сказати, у Лоли було всього п'ятнадцять. Це якщо врахувати, що туди входили і мої, здобуті в нечесному бою.

З Αдресом я більше не розмовляла, та й він зробив вигляд, що нашої перепалки не було. Ми, за негласною згодою, ігнорували один одного. Лола ж більше не лізла за мої столики. Не знаю чому, але місцеві жителі самі просили саме мене обслужити їх. Може теж недолюблювали цю змію, а може просто моя спідниця виявилася коротшою, ніж її. Треба завтра знову її вдягнути.

О дванадцятій годині, коли в ресторані залишилася лише пара місцевих, і вже напідпитку п'яних відвідувачів, я перемила підлогу, майже весь посуд, і вже падала з ніг від втоми. Ледве ноги волочила, і руки нещадно нили, коли Мартінез, нарешті, відпустив мене додому, і навіть привітав з успішним першим днем. Цікаво, де він був, коли я крутилася, як білка в десяти колесах одна в ресторані?

Не замислюючись над цим, бо не було сил навіть ворушити мізками, заглянула на кухню і махнула всім на прощання. Марія відпустила мені повітряний поцілунок, явно вибачаючись за свій різкий тон раніше, але я на неї не злилася. Чому вона в розпал роботи має зі мною няньчитися? Я б теж розлютилася, якби такі психи, як я, крутилися під ногами.

Уже виходячи з ресторану, коли відчинила двері на вулицю, відчула на собі чийсь погляд. Так часто буває, ми якимось немислимим чином відчуваємо, коли на нас дивляться. Обертаючись, уже знала, кому він належить. Відчувала це кожним волоском на потилиці...

Андрес стояв, спершись долонями на барну стійку, і злегка примружившись, дивився прямо на мене своїми чорними очима. Навіть погляд не відвів. Упевнено і серйозно... У мене по спині побігли мурашки, і я, поїжившись, вискочила на вулицю. Скоріше б опинитися вдома, бо прохолодно якось на вулиці, навіть мурашки біжать. Дивно, і це за тридцятиградусної спеки.