Читати книгу - "Весь світ у кишені"

— Покласти її у сховище депонованих цінностей, — відказала Джинні. — Це ж не складно, правда?

— А наскільки це мудро? Минулого року один тип пограбував банк і запхав гроші в таке сховище. Копи просто повідчиняли кожне банківське сховище у місті й таки знайшли здобич, — мовив на те Кітсон, так стискаючи великими долонями кермо, що аж кісточки побіліли.

— То не клади їх у сховище у цьому місті. Відвези до Нью-Йорка, Фріско[9] чи навіть якогось містечка далеко звідси. Вони ж не відчинять усіх сховищ у країні?

— Але ж їх потрібно ще туди довезти, — похмуро відказав молодик. — Ти тільки уяви ці гроші! Це ж ціла валіза! Прикинь: ось ти сідаєш у потяг з валізою зелених — і не знаєш, обшукуватимуть пасажирів чи ні. Коли ми провернемо цю справу, напруга сягне максимуму, і копи не зупиняться ні перед чим, аби повернути вкрадене.

— Ти накличеш на нас лихо, — відповіла Джинні. Алекс здивувався тривожним ноткам у її голосі. — Якщо ти саме такої думки про цю роботу, чому ж проголосував «за»?

А ось у цьому Кітсон точно не мав наміру їй зізнаватися.

— Забудь, — мовив він. — Я просто базікаю, як любить казати Френк. Гадаю, все спрацює добре. А що ти робитимеш зі своєю часткою?

Джинні відкинулася назад, поклавши голову на своє сидіння і трішки задерши підборіддя. Кітсон милувався її відображенням у вітровому склі й думав про те, яка ж дівчина прекрасна.

— О, в мене багато планів, та навряд чи вони тебе зацікавлять, — відказала Джинні. — Із грішми так багато всього можна зробити. Минулого року помер мій батько. Якби він мав достатньо грошей, то, може, б іще й жив. Я тоді працювала білетеркою в кінотеатрі й нічим не могла йому допомогти. Коли він помер, я пообіцяла собі, що ніколи не опинюся в його становищі. Саме тоді й вигадала план пограбувати броньовик.

Кітсона заінтригувала ця несподівана, непрошена відвертість. Його надзвичайно вразило, що дівчина наважилася на таке.

— А звідки ти взагалі дізналася про броньовик і зарплатний фонд? — запитав він.

Джинні почала було щось казати, а тоді несподівано змовкла.

Запала тиша. Коли Кітсон зиркнув на неї, то побачив, що її обличчя знову перетворилося на закляклу холодну маску.

— Не подумай, що я випитую, — квапливо сказав Алекс. — Просто цікаво стало. Але забудь. Насправді я й не хочу цього знати.

Джинні глянула на нього байдужими бірюзовими очима, а тоді нахилилася вперед і ввімкнула радіо. Налаштувавши приймач, вона обрала хвилю з танцювальною музикою, збільшила гучність, відкинулася назад і почала постукувати ніжкою в ритмі мелодії.

Кітсон збагнув, що це прозорий натяк: більше вона не розмовлятиме. Розгніваний на самого себе, Алекс натиснув на газ.

За двадцять хвилин він зупинився біля «Трейлер-центру».

«Круті тачки та Трейлер-центр» розташовувався на головній автостраді, за півмилі від центру Марлоу. Він складався з великого полігона з уживаними машинами, численними фургонами й охайною дерев'яною біло-зеленою хижкою, що виконувала роль головного офіса.

Кітсон іще не встиг зупинити «б'юік», як із дерев'яної хижки квапливо вискочив молодик. Алекс терпіти таких не міг. Чоловік був привабливий, засмаглий, зі світлим хвилястим волоссям, у білому тропічному костюмі, кремовій сорочці й полум'яно-червоній краватці. Тонке бронзове зап'ястя прикрашав золотий браслет із годинником «Омеґа».

Він поспішив до машини під'їзною доріжкою, наче працьовита бджола, яка побачила дивовижну квітку й хоче добути з неї мед. Швидкими кроками він підійшов до пасажирських дверцят «б'юіка» й відчинив їх, пропускаючи Джинні. Він так широко й доброзичливо всміхнувся до неї, що Кітсона охопило непереборне бажання відлупцювати його.

— Ласкаво прошу до «Трейлер-центру», — сказав чоловік, допомагаючи Джинні вийти з авто. — Як мудро з вашого боку приїхати до нас! Ви ж шукаєте фургон? Потрібніших людей вам не знайти!

Вилазячи з машини, Кітсон насупився. Дзижчання цього красунчика добряче його дратувало.

— Дозвольте відрекомендуватися, — продовжив чоловік, квапливо обійшовши авто й потиснувши в'ялу руку Кітсона.

— Маєте рацію, — відповіла Джинні, яка раптом знову стала молодою і веселою. — Ми шукаємо фургон, правда ж, Алексе?

— Ви прийшли за адресою, — з осяйною усмішкою відповів продавець. — Мене звати Гаррі Картер. Це важливий момент для вас, але запевняю, можете розслабитися. Ми завжди продаємо лише те, що точно задовольняє клієнтів. У нас є фургони на всі смаки. Що цікавить вас?

Кітсон буркнув:

— Щось дешеве.

— У нас є різні ціни, — сказав Картер, не відриваючи погляду від довгих струнких ніг Джинні. — Може, пройдімося навколо? Ви поглянете, що у нас є, а я назву ціну будь-чого, що впаде вам у око.

Вони рушили за ним стежиною між кущами, що вела до вишикуваних у два ряди фургонів. Знадобилося трохи часу, аби знайти саме той, якого й шукав Кітсон. Фургон мав сягати не менше шістнадцяти футів завдовжки й мати не дуже розкішне начиння. Алекс побачив такий усередині другого ряду й зупинився розглянути знахідку.

То був білий трейлер із блакитним дахом, двома бічними вікнами і ще двома попереду й позаду.

— Цей може підійти, — сказав Кітсон, зиркнувши на Джинні. Та швидко кивнула у відповідь. — А які його точні виміри?

— Ось цього? — Картер виглядав здивованим. — Не думаю, що вам буде зручно в ньому, — він поглянув на Кітсона. — Вибачте, я не запам'ятав вашого прізвища.

— Гаррісон, — відрубав Кітсон. — То які виміри?

— Шістнадцять із половиною на дев'ять. Якщо чесно, містере Гаррісон, він призначений для мисливської вилазки, а тому трохи грубуватий. Зручностей там немає. Ваша дружина не захотіла б жити у ньому, — сказав Картер, знову витріщаючись на ноги Джинні. — Але якщо вам сподобалася така модель фургона, у мене є схожий, добре обладнаний. Дозвольте вам його показати.

Кітсон не рухався. Розглядаючи синьо-білий трейлер і його колеса, він зауважив про себе їхню міцність. Помітив також автоматичні гальма, які, за словами Джипо, були важливими.

— У мого чоловіка золоті руки, — прощебетала Джинні. — Ми маємо намір обладнати куплений фургон самостійно. Можна поглянути всередині?

— Звісно. Огляньте цей, а тоді зазирніть до іншого, і ви побачите, про що я. Цей — просто шкаралупа.