Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Рік 4-й Епохи кризи. Чен Сінь
Для ознайомлення з технологією гібернації Чен Сінь вирушила до міста Санья, що розташовано на самому півдні тропічного острова Хайнань.
Острів видавався не найвдалішим місцем для розташування Науково-дослідницького центру Китайської академії медичних наук, що займається вивченням гібернації: на великій землі в цю пору року панувала зима, а тут відчувався свіжий подих весни.
Дослідницький центр розташовувався в білосніжній будівлі, прихованій за зеленими кронами дерев. Наразі в стані гібернації тут перебували понад десятеро осіб, але всі вони були волонтерами, які погодилися взяти участь у короткострокових експериментах. Жодна людина на сьогодні не виявила бажання скористатися гібернацією на термін більше ста років.
Чен Сінь одразу перейшла до справи й спитала, чи існує теоретична ймовірність зменшити вагу обладнання для гібернації до ста кілограмів?
— Сто кілограмів? — засміявся директор центру. — Добре, якщо вдасться втиснутися в сто тонн.
Звісно, директор чудово знав, що це перебільшення. Під час наступних візитів Чен Сінь дізналася, що технологія гібернації не передбачає глибокого замерзання людини, й температура тіла не досягає критично низьких значень — лише близько –50 градусів за Цельсієм.
Для цього кров людини, котра піддається гібернації, замінюється на спеціальну незамерзаючу рідину. Завдяки роботі зовнішньої системи кровообігу й вентиляції робота основних органів людського організму підтримується на низькому рівні фізіологічної активності, яку майже неможливо помітити внаслідок сповільнення всіх процесів.
— Щось схоже на комп’ютер у режимі очікування, — пояснив директор центру.
Загальна маса комплекту обладнання для гібернації, включно з ємністю для тіла, зовнішньою системою життєзабезпечення й охолоджувальною установкою, становитиме близько трьох тонн.
Обговорюючи мініатюризацію обладнання з технічними працівниками центру, Чен Сінь раптом збагнула дивовижний факт: якщо температура тіла людини під час гібернації підтримується на рівні –50 градусів за Цельсієм, то в холоді космічного простору кабіна для гібернації потребуватиме опалення, а не охолодження! Особливо протягом подолання довгого відрізку шляху за межами орбіти Нептуна, де температура космічного простору близька до абсолютного нуля. Тобто підтримування температури в кабіні на позначці –50 градусів буде рівнозначною роботі обігрівального котла. Зважаючи на тривалість подорожі — від одного до двох століть, — для обігріву можна використати радіоізотопні елементи. У цьому разі 100 тонн, згаданих директором центру, вже не здаються перебільшенням!
Повернувшись до штаб-квартири АСР, Чен Сінь прозвітувала про свою поїздку й вислухала доповіді інших співробітників. Новини були невтішними, тож усі знову відчули велике розчарування, проте цього разу, згадуючи минулу зустріч, вони мали певні сподівання щодо пропозицій, які їм може озвучити Вейд.
— А чого ви всі витріщилися на мене? Я не Господь Бог! — Вейд окинув оком присутніх: — Якого біса ваші країни відправили вас усіх сюди, га? Не на пенсію ж заробляти й приносити лише погані новини, чи не так? Я не маю ідей, як виконати наше завдання. Це, до речі, ваша робота, не моя! — Після цього він відштовхнувся від столу ногами так сильно, що з гучним скрипом відкотився на стільці ще далі, ніж коли-небудь раніше. При цьому вперше порушив власну заборону на паління в конференц-залі, почавши розкурювати сигару.
Присутні повернулися до спеціалістів із гібернації, запрошених на це засідання, але ті воліли мовчати, хоча в глибині душі відчували професійне обурення: ця група параноїків ставить під сумнів їхні висновки й просить зробити неможливі за визначенням речі.
— А може… — Чен Сінь несміливо вимовила два слова, але потім зніяковіло озирнулася на лікарів.
— Кажи, що думаєш, не соромся! — Вейд швидко виплюнув фразу разом із тютюновим димом.
— Можливо, нам і не треба відправляти живу людину, — завершила думку Чен Сінь.
Присутні спантеличено перезирнулися між собою й запитально подивилися на експертів із гібернації. Ті у відповідь похитали головами й сказали, що так само не розуміють, про що йдеться.
— Миттєво заморожуємо людину до температури, нижчої за позначку –200 градусів, і запускаємо її в космос. У такому випадку не потрібні системи опалення й життєзабезпечення, достатньо лише капсули, яку нескладно зробити легкою й тонкостінною, а отже, загальна маса зонда не перевищуватиме 110 кілограмів. Для нас ця людина буде мертвою, а для трисоляріанців — хтозна.
— Найбільшою перешкодою для відновлення глибокозамерзлого людського організму є запобігання руйнації клітинної структури під час відтавання. Як приклад можна навести заморожене тофу, яке після розмерзання стає схожим на губку. О, ви, мабуть, не їли замороженого тофу? — зауважив один із китайських експертів із гібернації, звертаючись до представників західних країн. Вони відповіли, що розуміють, про що йдеться, навіть якщо до цього не куштували тофу, тож він продовжив: — Що стосується трисоляріанців, то вони, можливо, й мають технології, що дадуть змогу запобігти цьому пошкодженню. Наприклад, за дуже короткий проміжок часу — одна мілісекунда або навіть одна мікросекунда — весь людський організм міг би миттєво досягти нормальної температури тіла. Ми ж поки що не маємо подібних технологій, щоб при цьому не випарувати тіло під дією високих температур.
Чен Сінь не надто дослухалася до пояснень експерта. Її думки зараз були зосереджені на одному: хто стане тим тілом, охолодженим до –200 градусів, яким вистрілять у безодню космосу? Вона намагалася перейти до вивчення наступних етапів проєкту, але ця думка не полишала її.
— Дуже добре, — Вейд кивнув Чен Сінь. Це був перший раз на її пам’яті, коли він похвалив когось із підлеглих.
***
На нинішню зустріч постійних членів РОЗ було заплановане чергове обговорення проєкту «Сходовий марш». З приватних бесід із представниками різних країн Вейд отримав інформацію, що більшість із них ставиться до нової концепції з оптимізмом, адже це може бути перший безпосередній контакт людини з позаземними цивілізаціями. Такий варіант має набагато більше значення, ніж просто відправлення ще одного зонда вглиб космосу. Зокрема, інформацію про людину, яка попрямує назустріч трисоляріанському флоту, можна презентувати загалу як бомбу, відіслану в лігво ворога. Використовуючи абсолютну перевагу в стратегічному мисленні, він чи вона зможе переломити хід війни.
Цього разу засідання РОЗ було відкладене на понад годину, бо ввечері спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН оголосила про старт свого плану «Обернені до стіни», а членам АСР не лишалося нічого іншого, як чекати на закінчення сесії у вестибюлі поза місцем проведення. Безпосередню участь у попередніх зустрічах АСР брали лише Вейд і Вадімов, іншим доводилося чекати назовні, їх викликали лише за потреби отримати певну вузькоспеціалізовану консультацію. Але цього разу Вейд попросив Чен Сінь піти на зустріч разом із ними, що було неабиякою честю для молодшого спеціаліста.
Після закінчення спеціальної сесії Генеральної Асамблеї Чен Сінь побачила, як одна людина, оточена численними репортерами, покрокувала до іншого виходу з будівлі й зникла за дверима. Вочевидь, у центрі цієї процесії перебував один зі щойно проголошених Обернених. Співробітники АСР були більше сконцентровані на власному плані «Сходовий марш», тому лише кілька осіб вибігли на вулицю, щоб роздивитися Оберненого. І коли стався вікопомний замах на Ло Цзі, ніхто з тих, хто лишився в будівлі, не почув пострілів, всі лише побачили крізь скляні двері метушню. Чен Сінь, яка з усіма одразу вибігла на вулицю, засліпило
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вічне життя Смерті, Лю Цисінь», після закриття браузера.