Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

їм можливість обговорити почуте. Але, як і тиждень тому, ніхто не вимовив ані слова. Коли він того дня вперше запропонував запустити зонд у напрямку трисоляріанського флоту, кожен із присутніх так само обмірковував пропозицію, намагаючись знайти раціональне зерно. Незабаром усі дійшли згоди, що ідея не настільки абсурдна, як могло здатися з самого початку.

Технологію гібернації людство вже достатньо вивчило. Увесь політ розвідник зможе спокійно провести в анабіозі. Середня людина важить приблизно 70 кілограмів. Решту маси — 110 кілограмів — складатиме обладнання для гібернації й сам корпус човника (він може не надто відрізнятися від труни). Однак що потім? Яким чином розбудити людину через два століття перед рандеву з трисоляріанським флотом? І що він чи вона зможе зробити після пробудження?

Подібні думки роїлися в головах усіх присутніх, але ніхто не озвучував їх уголос, неначе боячись порушити тишу, що панувала в конференц-залі. Проте Вейд, здавалося, легко читав думки, тож, резонуючи з міркуваннями більшості присутніх, мовив:

— Ми маємо послати людину до ворожого лігва.

— Але для цього треба, аби трисоляріанський флот захотів перехопити зонд із пасажиром на борту, — додав Вадімов.

— Однак це видається цілком природним розвитком подій, чи не так? — відповів Вейд, підводячи при цьому очі вгору, немов звертаючись до якихось невидимих слухачів. Присутні розуміли, що весь час довкола них примарами ширяють софони, й певні невідомі особи постійно дослухаються до розмов і виступів на їхніх зібраннях, хоча й перебувають у далекому світі на відстані чотирьох світлових років. Усі воліли забувати про цей факт, бо, крім постійного страху, в багатьох з’являлося неприємне відчуття меншовартості через сприйняття себе й інших просто колонією мурах, яких розглядає за допомогою збільшуваного скла пустотлива й жорстока дитина. Важко зберігати впевненість у власних силах і вірити в здійсненність задумів, якщо ворог дізнається про ваші плани навіть швидше за ваших керівників. Людство має опанувати нові для себе принципи ведення війни за умови повної відкритості й прозорості для ворога.

Але цього разу Вейд, здається, зміг дещо змінити розклад речей. За його задумом, знання деталей плану ворогом мало спрацювати на користь людства: маючи точні орбітальні параметри зонда з людиною на борту, який прямує за межі Сонячної системи, та за наявності бажання трисоляріанцям не буде складно перехопити його. І хоча софони передають їм повну картину людського світу, не можна відкидати, що вони все ще зацікавлені в безпосередньому вивченні живого представника виду, тож шанси на перехоплення є, й неабиякі.

В умах ведення звичних нам воєн відправити шпигуна, чия особистість давно розкрита ворогом, — чисте безглуздя. Але ця війна не традиційна й звична. Успішне відправлення людини всередину чужинницького флоту вже сама собою — великий успіх, навіть якщо його чи її особистість відома ворогу. Саме завдання чи успішність його виконання тут неважливі: допоки він чи вона перебуватиме там цілим і неушкодженим, відкриваються нескінченні можливості розвитку подій. А недоліки прозорого мислення й стратегічного планування трисоляріанців роблять цю можливість іще спокусливішою.

Ми маємо надіслати людину до ворожого лігва.

Витяг із «Минулого поза часом»: технологія гібернації — перша мандрівка людини крізь час

Кожна нова технологія може докорінно змінити уклад людського життя й трансформувати соціум, проте коли вона перебуває ще на початковому етапі, мало хто здатен оцінити її справжній потенціал. Наприклад, комп’ютер спочатку розглядався лише як інструмент підвищення ефективності обчислень, тож багато хто з учених вважав, що вистачить п’яти машин на весь світ. Те саме можна сказати й про технологію гібернації: до того як вона стала реальністю, її використання розглядалося лише для однієї мети — заморожування тіл смертельно хворих задля їх потенційного лікування в майбутньому. Надалі з’явилася ідея застосування гібернації для міжзоряних перельотів на великі відстані. Але коли технологія вже ось-ось мала стати реальністю, простий погляд на неї з точки зору соціології виявив, що вона здатна повністю змінити людську цивілізацію.

Усе це базується на переконанні, що завтрашній день буде неодмінно ліпший за сьогоднішній.

Насправді цьому переконанню не більше двох-трьох століть. Раніше ця думка видавалася просто смішною. Наприклад, порівняно з Давнім Римом період Середньовіччя в Європі був значно біднішим у матеріальному плані та більш репресивним для вільнодумства. У Китаї життя людей за часів правління династій Вей, Цзінь, а також Північних і Південних династій виявилося відчутно гіршим, ніж за правління більш ранньої династії Хань, а порівняно з періодом правління династій Тан і Сун наступні династії Юань і Мін були жорстокішими. Однак після Промислової революції умови життя в людському суспільстві демонстрували майже постійну тенденцію до зростання добробуту, тож наростала й упевненість людей у кращому майбутньому.

Ця впевненість сягнула апогею якраз у період початку Трисоляріанської кризи. Примара Холодної війни вже лишилася в далекому минулому, хоча певні глобальні виклики, як-от забруднення й деградація екосистеми планети, ще лишалися, хоч і не сприймалися багатьма як щось надзвичайно важливе. Рівень забезпечення людства матеріальними благами зростав по експоненті й, здавалося, не мав наміру зупинятися. Якби тоді провели опитування щодо майбутнього людства, то думки про те, де воно опиниться за 10 років, ще могли б різнитися, проте всі погодилися б, що за 100 років на них чекає справжній рай на Землі. І в це легко було повірити — достатньо лише порівняти їхній рівень життя й умови, в яких існували їхні предки сто років до того!

Тож, якщо ви отримуєте можливість скористатися гібернацією, чи варто відмовлятися?

Якщо поглянути на гібернацію з точки зору соціології, то стає очевидним, що навіть технологія клонування людей виявилася значно меншою проблемою, ніж наслідки, спричинені доступністю гібернації. Клонування викликає хіба що етичні суперечності й побоювання, та й то лише в людей, які належать до християнського світу, проте приховані небезпеки масового поширення гібернації є реальними й впливають на весь світ. Після комерціалізації цієї технології багато хто вирушить назустріч майбутньому раю, а решта лишиться в порівняно гнітючому сьогоденні, аби власною працею будувати той самий рай для гібернізованих. Однак є ще спокусливіша мрія, яка має стати доступною в майбутньому: вічне життя.

Завдяки прогресу в молекулярній біології люди вірять, що безсмертя стане буденним уже через одне-два століття, а отже, ті, хто скористався гібернацією, наразі перебувають на першій сходинці до безсмертя. Таким чином, уперше в історії людства навіть розподіл невідворотності смерті виявився несправедливим, що призвело до справді непередбачуваних наслідків.

Ця ситуація дуже нагадувала розвиток ідей Ескапізму після початку Кризи, тож пізніше історики називали це явище раннім, або часовим Ескапізмом. Саме тому ще до настання Кризи уряди країн світу запровадили жорсткі обмеження й заходи контролю за використанням технології гібернації, які дуже швидко перевершили заборони щодо клонування людини.

Але настання Трисоляріанської кризи змінило усе. За одну ніч прогноз майбутнього змінився з раю на пекло. Навіть для невиліковно хворих пацієнтів майбутнє втратило звичну привабливість. Можливо, коли вони прийдуть до тями, світ довкола виявиться вируючим вогненним морем, де навіть знеболювальних препаратів не буде.

Тож після початку Кризи всі обмеження на використання технології гібернації було повністю знято. Технологія швидко стала доступною, й людство отримало перший реальний інструмент