Читати книгу - "Варіанти, Роберт Шеклі"

К. Що тут відбувається? Чому тут нічого не працює?

А. Може, мені взяти вас за руку? Гаразд, але куди я поведу вас? Звісно, я міг би все залагодити, і ми змогли б станцювати менует. Ви справді хочете екскурсію з гідом по англійських парках, пообіцяну в проспекті? Може, для вас це буде добре, а як щодо мене? Я начебто теж маю отримати певну насолоду. Але тепер я починаю говорити, наче реформістський рабин, і помічаю, що Мішкін потрапив до своєрідної цікавої ситуації, тож зазирнімо в дім на Вербовому шляху і погляньмо, що діється.

38

— Але, професоре Макінтоше, як ви знаєте, що ми зрештою справді повернулися на Землю?

Професор лагідно всміхнувся й показав ціпком:

— Ви бачите ту квітку отам? Це Hemerocallis fulva, відома як лілійник і поширена майже на всій території США. Знаєте, ці помаранчеві квіти розкриваються лише на один день, — це не неспростовний доказ, а добре опосередковане свідчення, — як форель у молоці, за словами Генрі Девіда Торо.

39

Мішкін учепився за край обличчя, яке почало танути, ніс розплескався й переходив у щоки, очі кровоточили у волосся, рот розм'як і розплився, руки тягнули якусь подібну до губки масу, і Мішкін зісковзнув кудись крізь пісні ластівок і довгі, тихі ночі Огайо з пронизливим сюрчанням сарани в живоплотах гаултерії повзучої, а телефонні дроти, чорні супроти неба, нагадували графік усього твого життя.

Це було десь так, але не обов'язково саме так. Це було радше схоже на тихі літні ночі в старому каркасному будинку в Рашморі, штат Міссісіпі, коли нестерпна знадливість учепилася до вогкої бавовни, напнутої на сідницях сонної дівчини, і ти усвідомив, дарма що молодий, що з тобою мають відбуватися різні події, і ти житимеш відповідно до них, і втрачатимеш унаслідок їх, але завжди де-небудь повертатиме річка, темна й звивиста, лагідна мати минувшини, товаришка теперішності, плакальниця за безповоротним майбутнім.

40. Музей Мішкіна

Автомобіль для перегонів. Із цією зброєю Мішкін пробив собі шлях крізь незліченні фантазії. Згодом він поміняв цей автомобіль на гвинтівку м-1 і простріляв собі шлях крізь ті самі фантазії.

Пуста обгортка від масла. Мішкін колись з'їв цілий фунт масла за раз, запиваючи півторалітровим пакетом холодного як лід молока. Тепер він живе далеко від дому й дзьобає свій харч, наче пташка.

Індіанська довбня. Мішкін зробив собі таку в таборі. Крім того, спокусив Мері Лу Воткінс у тому самому таборі, але не до кінця. Згодом Мішкін багатьох людей спокушав до кінця. Тепер він подорожує.

Аркуш старого паперу з назвою «Старий чорний Джо». Мішкін не думав про негрів, коли був хлопцем. Тепер, уже чоловіком, він не думає про чорних. Але говорить про них і мріє про них.

Фото матері Мішкіна, коли їй було двадцять три роки. Мішкін думає, що він не дуже дбає про матір. Мішкін, крім того, думає, що не дуже дурить себе.

Санскритська граматика. Мішкін колись планував вивчати санскрит, щоб читати «Упанішади» в оригіналі. Тепер він навіть не читає їх рідною мовою.

41

Мішкін піднісся на небеса у вогненній колісниці й зустрівся там із Господом військ, Мішкін простерся перед Богом і сказав: «Господи, Господи, я грішив», і за тих обставин ці слова видавалися дуже слушними, щоб вимовити їх.

Але Бог усміхнувся, підвів Мішкіна й мовив:

— Мішкіне, ти радше скажи, що я грішив, бо що таке твої гріхи, як не вади, якими я звелів наділити тебе, щоб перевірити тебе, піддати тебе тяжким випробуванням і темній ночі душі? Суть полягала в тому, що ти мав подолати їх. Може, це й химерний спосіб дій, але саме такою є безапеляційна рекомендація на сторінці 102 бестселера «Як воно бути Богом», написаного симпозіумом паризьких інтелектуалів та американських хіпі і опублікованого Інститутом божественності з офісами в Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Ібісі та Катманду, з передмовою Вашого вірного слуги.

— Я зазнав невдачі під час вирішальних випробувань, — зізнався Мішкін. — Я ниций, гидкий, пожадливий, егоїстичний і недбалий.

— Не схиляйся до мазохізму, — заспокоїв Господь. — Яке любов, вища від розуміння, так є й розуміння, вище від любові. Хіба я не писав, що останні мають стати першими?

— Ти добрий, — проказав Мішкін. — Але насправді я не розумію.

— Розумінню настав кінець, — констатував Бог. — Заспокойся, Мішкіне, бо твої вібрації в нормі, а мені спало на думку, що саме тепер я потребую відпустки.

42

— Думаю, — сказав Мішкін, — настав час для невеликого статичного опису. А потім трошки для дії.

Космічний флот прилетів на гуркітливих вогненних двигунах. Десь плакало дерево. Батько Мішкіна сказав:

— Можливо, я не знаю, що мені подобається, але не маю жодного сумніву в тому, що мені не подобається.

Люди коло дверей були, на думку Анджели, таємницею:

— Не зважай ні на що.

— А що, по-твоєму, таємниця?

Клер не могла пояснити, але відчувала, що настав час для невеликого статичного опису, а потім трошки для дії.

— Насправді воно так не працює.

Мішкін знав, що це і правда, і неправда, він любив Клер і ненавидів її за це. Світ складний, ну то й що?

Мішкін трохи любив ускладнювати:

— Капітане, вибачте, здається, поламався пусковий механізм променевого імпульсу.

Але не дуже. Він полюбляв сюжети, за якими можна стежити, думаючи водночас про щось інше:

— Позбавте мене, будь ласка, цього авангардного мотлоху!

— Крім того, це не твоє, — казала Еліс.

Не моє? Тоді навіщо завдавати собі клопоту й будувати палаци зі сковорід, навіщо шукати діамант на чолі жаби? Теми й слова мають узгоджуватися, на цьому зійшлися всі, але більше — ні на чому.

Мішкін запитував себе, який вигляд має космічний корабель. Із чим можна було б порівняти космічний корабель? Із самим собою?

— Космічний корабель був цілковито схожий на себе.

Джейн похитала головою. Батько Мішкіна похитав головою. Мішкін намагався грати на флейті. Шкіра йому свербіла. Він би хотів мати змогу думати про щось, на що схожий космічний корабель. Не на себе. Вирішив купити іграшковий космічний корабель і описати його.

43. Фахівець характеризує властивий оку осмос як первісну причину власності

Око Мішкіна причепилося до побаченого й стало ним. Око — могутній орган