Читати книгу - "Камінний господар, Леся Українка"

То, може, ваша воля розказати,

в чім ваша справа - я тоді охоче

її на себе перейму і сам

його величності подам на розсуд.

Долорес

На жаль, не можу розказати - справа

обходить не мене.

Командор

Прошу пробачить.

Тоді вдавайтеся до каштеляна.

Долорес

А як до каштеляна доступити?

Я не знаю.

Командор

Ми з Анною до церкви зараз підем.

Там буде цілий двір і каштелян

запевне теж. Коли вам те бажано,

ходіть із нами, а по службі божій

я познайомлю вас.

Долорес

Безмірно вдячна!

Командор

Я мушу йти збиратися до церкви.

(Виходить.)

Анна

(гостро, дивлячись в вічі Долорес)

Ти прибула просить за Дон Жуана!

Не одрікайся!

Долорес

Я не одрікаюсь. Се право нареченої.

Анна

Ти й досі ще наречена? Бідна Долорес!

Коли вже ти діждешся нагороди

за всі страждання і старання?

Долорес

Анно, я нагород не жду.

Анна

І добре робиш,

бо наречений твій такий непевний,

що може зрадити в останній хвилі.

Долорес

Не може бути зради межи нами.

Анна

Та ти не зрадиш! Але він... він раз

от-от уже був зрадив.

Долорес

З ким? З тобою?

Анна

Ні, не зо мною, а для мене.

Долорес

Справді? А де ж твоєї перемоги знак?

Анна

Знаки не всі видимі. Дон Гонзаго

в безкровнім поєдинку подолав

прилюдно Дон Жуана - хоч ознаки

наочної по тому не лишилось,

а все ж була то повна перемога.

Долорес

Ти думаєш?

Анна

Авжеж.

Долорес

Той поєдинок ще не скінчився.

Анна

Тим для тебе гірше.

Входить Командор.

Командор

Готовий вам служить, мої сеньйори.

Анна і Долорес встають.

Анна

І ми готові. Ах, Долорес,

ти ж, певне, хтіла переодягтися?

Долорес

Я так піду.

Анна

В сій простій чорній сукні?

Долорес

Я звикла так.

Анна

(одчиняє двері в сусідню кімнату)

Подай нам, Маріквіто, мантильї дві -

трабантської роботи.

Долорес

Навіщо, Анно? Я ж мантилью маю.

Анна

(критично дивиться на мантилью Долорес)

Сю?.. Як тобі сказати... Ні вже, люба,

прошу тебе, візьми мою. І, знаєш,

я дам тобі агатові чітки

і віяльце на шнурі з чорних перел.

Так буде призвоїтіше. Бо в церкві

збереться щонайкраще товариство,

а ти ж моя приятелька і гостя.

Командор

Так, Анна правду каже, сеньйорино,

і навіть се поможе в ваших справах,

як станете на рівні того тону,

що прийнятий в мадрідськім товаристві.

Анна дістає тим часом із скриньки перед свічадом чітки і віяльце, Маріквіта приносить мантильї, Долорес покірно надіває все.

Анна

(пильно прилажуючи на собі мантилью перед свічадом)

Я можу, Долорес, за тебе попросити королеву,

бо я найперша дама при особі

її величності.

Долорес

Ні, не турбуйся.

Всі троє виходять.

У сцені діалогу між донною Анною і Дон Жуаном у дії IV після слів Дон Жуана «Таке трапляється хіба в житті та й то в нікчемному!» було продовження:

Анна

(вражена)

Невже, сеньйоре?

А так ніколи не кінчалась казка,

що лицар відступився від принцеси

і ще тоді, коли вона стояла

на брамі до в’язниці? Чи тоді

принцесу рятувать було зарані?

Дон Жуан

Ви мстиві, донно Анно.

Анна

Ні, я маю

лиш добру пам’ять.

Дон Жуан

Пам’ять ваша зла.

Вона вам доховала тільки марну

дрібну досаду.

Анна

Кажете, дрібну?

Дон Жуан

Авжеж! Признайтеся, хіба не заздрість

владала вами, коли ви свавільно

допоминалися тії обручки?

Але ж тепер обручка не страшна,

бо Долорес уже пішла в черниці,-

доволі вам сього?

Анна

Мені нічого

од вас не треба. Я вас не просила

ні рятувать мене, ні потішати,

я вам не скаржусь ні на що.

Дон Жуан

(ніжно)

Ох, Анно,

Хіба ж я сам не бачу?.. Сії очі,

колись блискучі, горді, іскрометні,

тепер оправлені в жалобу темну

і погасили всі свої вогні.

Сі руки, що були мов ніжні квіти,

тепера стали мов слонова кість,

мов руки мучениці... Сяя постать

була мов буйна хвиля, а тепера

подібна до тієї каріатиди,

що держить на собі тягар камінний.

Анна

Можливо.

Тепер я вже не чайка легкокрила,

що рада понад хвилями літати

широко й буйно, тільки не високо.

Тепер я вже орлиця, що будує

гніздо орлине на високій скелі,

вже й ви не птах-норець, що неглибоко

виловлював у морі легку здобич.

Труд, жаль і муку - все переборола,

я звикла до своєї високості.

Дон Жуан

Жартуєте, сеньйоро? Не до речі.

Сьогодні ж тут у вас не маскарада,

і ви самі не молоде дівчатко,

що бавиться в заручини.

(Хоче відхилити рукою її від дверей, вона переймає його руку.)

Анна

(ніжно-докірливо)

Жуане!

Невже-таки сей спогад в вас не будить

нічого, крім бажання докорити?

Хіба ж те молоде дівча не